Боже. Вона ніколи не робить нічого наполовину. Вона йде трохи попереду мене, її ноги в цих чорних легінсах видаються вдвічі довшими, ніж зазвичай. Я постійно відчуваю, що біжу за нею, намагаючись наздогнати, вона завжди тримає мене в напрузі, але останнім часом набрала такої швидкості, що іноді, здається, зовсім зникає з мого поля зору. Ця прихована дрібничка щоразу спантеличує, але я запобігаю їй, коли знову наздоганяю Сару.
Лорі теж сьогодні приголомшлива. Вони із Сарою, мов у журнальній статті про те, яким може бути однакове вбрання на двох різних дівчатах. Сара на високих підборах та з кінським хвостом – портрет найпопулярнішої дівчини в класі. А пружні кучері Лорі – стриманіша краса. Якби ми справді були старшокласниками, Сара лякала б мене до усрачки, а Лорі була б сестрою мого кращого приятеля. Не знаю навіть, куди я зайду з цією думкою. Вони просто різні – та й усе.
– Ну що? Обнімашки-цьомчики для мене з іменинницею? – каже Біллі, який чимчикує за мною. – Май на увазі, я спробую своє щастя там, на вершині цієї штуки, – він киває на чортове колесо.
Я кидаю погляд на Лорі та раптом відчуваю, як росте бажання її захистити. Біллі – один із тих хлопців, які підуть на все, аби лишень здобути ще кілька перемог. Я не дуже розумію, чому я його запросив, хіба що він – єдиний із моїх друзів достатньо самозакоханий, щоб цілий день розгулювати в карнавальному костюмі.
– Жодних приставань, Біллі. Ти чув правила.
– Це ж старші класи, тут завжди правила створюються, але їх же й порушують, друже, – Біллі підморгує мені, коли Сара повертається до нас і вказує через поле, перериваючи розмову до того, як я встигаю щось іще сказати.
– Гайда, ви двоє. Я хочу на автодром.
Починаю шкодувати, що не запросив замість Біллі когось іншого. Цей хлопець уже тричі виграв на силомірі, коли жоден із натовпу не спромігся на це навіть і разу, а тепер він обіймає Лорі, маневруючи машинкою на автодромі, мов пілот Формули-1.
Я перекривлюю його, обіймаючи Сару, оглядаюся через плече та роблю задній хід просто на них, посилаю їхню машину крутитися дзиґою та розсипати електричні іскри. Сара біля мене верещить, сміється, а Біллі їде просто на нас, відкидаючи нашу машину на стіну, складену з шин. Із-за спини Лорі він показує мені середнього пальця й тікає геть. Цікаво, що б Джон Траволта зробив на моєму місці? І хто в цьому сценарії Сандра Ді? Сара для такої ролі надто зухвала. Така собі француженка. Я не кажу, що Лорі тут виконує роль Сенді, а я – Денні, бо це була б справжня халепа. Може, Біллі – значною мірою Денні, з м’язами Попая та розумом ватажка банди. Я дивлюся, як він допомагає Лорі вибратися з їхньої машини, коли двигуни зупиняються, як він тримає її руку, як обкручує навколо себе, – спалах темних кучерів на рожевому атласі. Сподіваюся, він їй голову не закрутив.
Тобто, це, звісно, її справи, але він ще той хлоп, усе б йому жарти та кпини. А може, їй саме це й подобається. Дідько, а якщо він вирішить повертатися з нами до Кемдену?
