у роки війни з Наполеоном був один із представників стародубської полкової старшини, близький до Новгородсько-Сіверського гуртка Михайло Миклашевський, великий приятель князя М. Г. Рєпніна. Між іншим, декабристами стали і зять Миклашевського, і брат Рєпніна.
«Будинок Котляревського у Полтаві».
Робота Т. Г. Шевченка
Як підкреслював М. М. Бахтін, при цьому залишається незрозумілим, на кого тут пишеться пародія. Чи є «Енеїда» пародією на знаменитий твір Вергілія? Якщо ні, то що ж тоді пародіює Котляревський? Плутанина виникає з моралізаторської і політизованої естетики, для якої якщо є сміх, то автор обов’язково когось чи щось висміює, картає і бичує.
За своїм жанром, як зазначається в літературі, «Енеїда» належить до давнього бурлеску, тобто до «зниженого» і сміхового виконання «високої» теми. Найчастіше при цьому говорилося про пародійний характер бурлеску.
Історія світової літератури знає не тільки «низький», бурлескний переспів Вергілія. Можна сказати, переспівом «Енеїди» Вергілія була і «Божественна комедія» Данте. При цьому Данте, передвісник Відродження, серед своїх римських учителів особливо виділяє Вергілія за його прекрасний стиль (lobellostile), вершина якого – в його «Енеїді», що її Данте називає «трагедією». На протилежність справжній, Вергілієвій «трагедії», Данте пише «Комедію» (епітет «Божественна» їй присвоїли пізніші шанувальники), оскільки вона протистоїть латинській класиці як твір принципово італійський, створений в стилі volgareillustre (вишуканий простий).
Зрештою, сама «Енеїда» Вергілія є переспівом цілого ряду міфів, і до того ж не першим в літературі Риму. Етногонічна легенда про нібито Троянське походження римлян відобразила давнє протистояння латинян з греками, але ця героїчна Вергілієва версія накладалася на вкрай архаїчний сюжет – сюжет відвідин «нижнього світу», світу покійників, звідки майже ніхто не вертаєтся живим. Міфологічно-обрядовою основою цього вічного сюжету є, як показав Мірча Еліаде, «шаманський політ», ритуальна подорож «на той світ», здійснювана в трансі жерцями різних народів світу. Саме ця тема використана в «Комедії» Данте.
Звичайно, може викликати скептичне ставлення вже саме порівняння скромного переспіву класичного твору Вергілія, використовуваного як посібник для вивчення латини в тогочасних українських школах, з великим літературним творінням Данте. Але йдеться не про параметри величі. В «Комедії» Данте – цілком в дусі середньовічного аскетичного «презирства до життя» – центральною темою «подорожі на той світ» залишаються смертні гріхи людини, своєрідною класифікацією яких є барвисті описи пекельних мук. Данте, передвісник індивідуалістичного ренесансного гуманізму, все ж на кілька століть залишається в центрі того понурого невротичного умонастрою, який в Середні віки концентрував всю увагу людини на темі гріха, вини і смерті113. Продовжуючи ризиковане
Див.:
