мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Ім’я Джона Бакена (1875–1940) практично не відоме українському читачу, хоча він був не тільки першокласним письменником, автором блискучих «шпигунських» романів і романів-біографій, але й одним із найбільш розумних, проникливих і далекоглядних політичних діячів Великої Британії та Канади.
Виходець із родини шотландського пастора-кальвініста, Бакен 1892 року вступив до юридичного факультету університету в Глазго, і тоді ж почав пробувати сили в літературі. Його статті, нариси та оповідання охоче друкували популярні англійські журнали і газети. Після закінчення університету Бакен переїхав до Лондона, але незабаром змінив кар’єру адвоката на посаду секретаря лорда Альфреда Мілнера – верховного комісара імперії у справах африканських колоній. Протягом двох з половиною років він супроводжував свого патрона в Південній Африці, у самий розпал Англо-бурської війни (1899–1902), а потім спробував щастя як видавець.
Перед Першою світовою війною Джон Бакен повернувся до журналістики і всі воєнні роки був європейським кореспондентом британської «Таймс».
У цей же час він став секретним співробітником британської розвідувальної служби в чині лейтенанта, і досвід цієї роботи не минув для нього даремно – 1915 року на світ з’явився його перший «шпигунський» роман «Тридцять дев’ять сходин», який мав гучний успіх. Саме тут уперше виник привабливий образ героя, що згодом кочував сторінками романів Джона Бакена,– Річарда Ганнея. Серед них і роман «Три заручники», виданий 1924 року,– один із найбільш захоплюючих сюжетів про викрадення з політичним підґрунтям і водночас – вражаюча панорама звичаїв та політичного життя Англії до і після кривавої світової бійні.
У повоєнні роки Джон Бакен зайнявся політикою, але не залишав літературу – у цей час були опубліковані написані ним кілька романів, біографії Вальтера Скотта, Олівера Кромвеля і Юлія Цезаря, а також нариси про британські колонії в Африці.
1927 року письменник був обраний до Палати громад. Згодом він прославився блискучими промовами на захист шотландської церкви, проти антисемітської політики Гітлера і на користь створення єврейської держави на землях Палестини. Парламентська діяльність принесла Джону Бакену ряд вищих нагород і титул лорда Твідcмурського, а 1935 року король призначив його генерал-губернатором Канади. На цій посаді письменник і залишався аж до своєї кончини 1940 року.
«Тридцять дев’ять сходин» уперше були екранізовані 1935 року великим Альфредом Гічкоком, потім з’явилися екранізації 1959 і 1978 років, а 2008 року режисер Джеймс Гоуз зняв сучасний римейк цієї хвилюючої історії. За мотивами роману створена популярна комп’ютерна гра.
І в наші дні книги Джона Бакена продовжують виходити багатьма європейськими мовами, увага читачів до цих чудових зразків жанру не слабшає.
Глава 1
Покійник
Того травневого дня я повернувся із Сіті близько третьої години, відчуваючи непереборну огиду до життя. Минуло три місяці відтоді, як я прибув до старої доброї Англії, і за цей час вона встигла мені до смерті набриднути. Якби рік тому хтось розповів мені про мій нинішній настрій, я, скоріш за все, розсміявся б йому в обличчя – але справа стояла саме так. Погода мене дратувала, міщанська балаканина обридла до нудоти; мені бракувало фізичних навантажень, а всі лондонські розваги здавалися прісними, як перестояла на сонці содова. «Річарде Ганнею,– повторював я сам собі,– ти явно потрапив не в ту колію, друже. Вибирайся, поки не пізно!»
При думці про плани, які я будував під кінець свого перебування в Булавайо1, мені хотілося кусати губи від досади. Я зібрав деяку суму – не велетенську, але, за моїми мірками, цілком пристойну – і заздалегідь смакував різноманітні задоволення, яким збирався віддатися в Лондоні. Мій батько вивіз мене з Шотландії, коли мені було всього шість років, і з того часу я жодного разу не бував на батьківщині; не дивно, що Англія здавалася мені чимось на кшталт казки з «Тисячі і однієї ночі», і я сподівався осісти там довіку.
Але
Місто на території володінь Британської Південно-Африканської компанії, засноване 1893 року. Друге за розміром місто сучасного Зімбабве.
