розказував про події лютого цього ж сімнадцятого року, коли в Петрограді тисячі людей вийшли на вулицю. Туди їх гнали порожні прилавки магазинів і картки, на які все рідше можна було щось купити. Він не зустрічав таких, які збиралися скинути царя, бо в основному всі просили хліба. Та як не кричали, влада й не намагалася їх почути. Згодом «Долой самодєржавіє!» почало лунати, «Долой войну!» – так кричали солдати, які хтозна-де взялися. Невдовзі замість представників влади з’явилися озброєні драгуни, які, врізавшись у натовп мітингувальників, почали піками бити по головах кого попало. Люди розбігалися в різні боки, і якби не козаки, які почали гнати і драгунів, і поліцію, та все частіше кричати «ура!», ніякої революції не сталося б.
– От молодці! – підхвалював інший.
– Я тоже там был, – приєднався й третій до тієї розмови. – Двадцать пятого числа стоял целый день, – хизувався своїм пітерським акцентом. – Еле добрался до площади, ведь даже трамваи не ходили, – вже з перших слів Григорій у ньому розпізнав більшовика. – Ещё не успел рассмотреться, а конная полиция уже тут как тут, и давай стрелять. Первыми упали те, что были на трибуне, потом в полицию полетели бутылки, петарды, гранаты, а возле Гостиного двора по мирным людям драгуны открыли настоящий огонь, как в 1905 году. Всех косили с пулемётов, и меня чуть не убили. Целый час лежал на холодной мостовой, не поднимая головы. И что я должен теперь делать? Простить им такое? Никогда. Я буду уничтожать эту мразь, и царя Николашку не пожалел бы, сам бы повесил, а рядом всю его семью.
– Якщо сам упораєшся, то чому ж тоді Леніна в запломбованому вагоні з Німеччини привезли? – розважливий голос випустив чергу іронічних слів, аби знову кинути того блудослова на холодну бруківку.
– И справлюсь, придёт время, и справлюсь, – на щось натякав, не сказавши й слова про Леніна. – Так вот, – зібрався далі розповідати, – и двадцать шестого меня туда понесло. Как раз толпа по войскам камнями кидала, а они в ответ пулями, – уже й не просять його, а він продовжує, та аж на крик зривається. – Многих убили в тот день, а ещё больше забрали в тюрьму. Тогда и вышли на улицы во всех городах – смотри, мир, какая Россия! Царю после этого ничего не оставалось, как отречься от престола. Там и раньше не было согласия – Дума о своём, правительство о своём, а он заставить их не мог. Все и разбежались, а жандармы спрятались, не зная, кому служить. Вот так распался царский режим.
– То ти й далі розказуй, коли взявся, бо то ж не кінець, а лише початок, – хтось так стукнув по столику, що й склянки забряжчали. – Це твої більшовики все й розхитали. Тепер сто партій з підпілля вилізло, і кожна людям щось обіцяє, але й вони хлібом не нагодують.
– Ты что, питерским рабочим не веришь? – нескладно було здогадатися, що він б’є себе кулаком у груди. – Наверное в Житомире или под Черниговом сало ел в то время, когда я там мерз да жизнью рисковал, – він майже кожне слово пересипав своєю лайкою.
– Ти диви, який він
