зуби, – повідомила вона, виставивши вперте підборіддя в напрямку Джонатана. – Я, звісно, не поступилася. Боротьба тривала десять хвилин… У результаті – зачинені двері школи. Їй довелося дзвонити сторожеві, за що дістала на горіхи. Тим гірше для неї.
– Кава лунго, як завжди? – уточнив Майкл, зберігаючи усмішку.
– Ні, подвійну, – відповіла Анжела, знову зітхнувши.
Майкл зробив замовлення. Анжела глянула на Джонатана з кислою посмішкою.
– У тебе такий спокійний вигляд. Невимушений…
Він не зреагував. Вона занурила пальці у своє каштанове волосся, яке пестило їй плечі.
– Ти докоряв мені за те, що я більше часу приділяю своїм рослинам, ніж доньці, але…
– Я ніколи нічого подібного не говорив, – заперечив Джонатан тоном, у якому вже відчувалася приреченість.
– Але ж ти розумієш, що мої рослини не падають в істериці на землю й не верещать.
Джонатан стримано усміхнувся й допив каву. Не промовивши й слова. Вони вже три місяці розлучені, але вона, як і раніше, лізе до нього з докорами. Як не дивно, він раптом відчув, що це йому подобається. Це створює відчуття, що хай там що, а їхні відносини тривають далі. Він раптом усвідомив те, в чому ніколи собі не зізнавався: в глибині його єства жевріла надія знову бути разом.
Продаж своєї частки Майклу цю надію в нього відібрав би, розірвавши останній щоденний зв’язок з Анжелою.
Покинувши своїх партнерів на терасі, він рушив на першу зустріч. Список потенційних клієнтів був довгим. На нього чекав важкий день, однак перед ним вихідні. Досить часу, щоб відпочити.
Звідки міг він здогадуватися, що двома днями пізніше його життя назавжди різко зміниться.
~ 2 ~
Обличчя, яке видно в профіль, злегка напружене. Він встає, швидко прощається, потім повертається спиною і йде геть.
Потужний збільшувач «Нікона» простежив за Джонатаном, доки він не покинув терасу. Силует розмився. Райян вимкнув камеру, підвівся й через чорні тюлеві занавіски на вікні, що на третьому поверсі його будинку з протилежного боку площі, подивився вслід юнакові, що віддалявся.
– Жодного сенсу в заході на друге коло, він дозволяє наступати собі на п’ятки без жодного слова… Радше дивакуватий, та насправді жодного польоту. Скажімо… заледве 10 пунктів із 20, – промимрив він собі в бороду.
Райян витер вологі долоні об джинси і потягнув край футболки, щоб витерти спітніле чоло. Чорне не брудниться, в цьому його перевага.
Перебігаючи поглядом по терасі, він зауважив двох елегантних жіночок. Одну з них він знав, бо двічі чи тричі її фільмував, хоч і безуспішно. Тож навів на них свою камеру, під’єднану до ультраспрямованої параболічної мікроантени. Знову надів навушники, і голоси жінок залунали дивовижно чітко. Райян не жалкував про свою покупку: на відстані більше вісімдесяти метрів він чув їх так само виразно, наче сидів за одним столиком.
– Ні, це правда, – казала одна. – Повір. Хоча я заблокувала їх наперед. Принаймні за півроку. І,
