бажання будь-що йти туди, куди намірявся. Сьогодні, як і завжди, його ніщо не може зупинити – тим паче така дрібниця, як пес.
Він підвівся, порухав плечима, щоби поправити рюкзак, глибоко вдихнув пропахле сосною повітря й рішуче пішов через галявину.
Вишкіривши зуби, ретривер знову почав гарчати – тихо, але загрозливо.
З кожним кроком Трейвіс втрачав відвагу, а коли опинився десь за півметра від пса, то вирішив діяти інакше. Він зупинився, похитав головою, а потім промовив із м’яким докором:
– Поганий пес. Ти дуже поганий пес. Ти знаєш це? Що з тобою таке, га? Ти ж не був таким, бо схожий на хорошого пса.
Поки Трейвіс улещував ретривера, той припинив гарчання і навіть спробував заметляти своїм пишним хвостом.
– Молодець, – з хитриком у медоточивому голосі промовив Трейвіс. – Ось так краще. Ми можемо подружитися, еге ж?
Пес заскавчав на знак згоди. Всім відомо, що кожен пес видає подібний звук, виказуючи тим самим свою природню любов до ласки.
– Це вже щось, – сказав Трейвіс і зробив ще один крок до ретривера, щоб нахилитися й погладити його.
Пес одразу ж із гарчанням стрибнув на нього й погнав назад галявиною. Вхопившись зубами в його джинси, він почав щосили теліпати головою. Трейвіс спробував було вдарити пса ногою, але промахнувся і заледве не гримнувся на землю. Пес за цей час устиг схопити його за іншу ногу й побіг по колу, тягнучи Трейвіса. Той відчайдушно підстрибував, намагаючись втриматися на ногах, але знову гепнувся на землю.
– Дідько! – промовив Трейвіс, почуваючись цілковитим дурнем.
До пса знову повернувся дружній настрій, і він заскавчав, облизуючи руки Трейвісу.
– Божевільний, – промовив Трейвіс.
Пес побіг на інший кінець галявини і, як і раніше, почав вдивлятися на оленячу стежку, що вела вниз, у тінисту прохолоду. Раптом пес нагнув голову й зіщулився. М’язи на його спині та задніх ногах помітно напружилися, наче він приготувався до втечі.
– Куди ти дивишся?
Трейвісу несподівано спало на думку, що пса приваблювала не сама стежка, а щось на ній.
– Кугуар? – поцікавився він уголос, підводячись. За часів його юності ці ліси кишіли кугуарами, тому він подумав, що тут і досі могло залишитися кілька особин.
Ретривер загарчав. Цього разу не на Трейвіса; щось інше привернуло його увагу. Пес гарчав глухо і ледь чутно. Трейвісу здалося, що пес одночасно і злиться, і боїться.
Койоти? Їх було повно на схилах. Зграя голодних койотів зможе налякати навіть таку сильну тварину, як цей золотистий ретривер.
Зненацька пес, здивовано заскавчавши, різко відскочив від темної оленячої стежки в бік Трейвіса, а за мить він уже мчав повз нього до іншого краю лісу. Здавалося, що він ось-ось зникне там. Але пес зупинився біля арки із двох платанів, через яку Трейвіс нещодавно пройшов, і очікувально озирнувся. За мить він одчайдушно і стривожено помчав назад, швидко оббіг Трейвіса, схопив його за штанину
