одразу ж відповіла.
– Я зачекаю, – сказала вона. – Якщо ви не заперечуєте. – Вона зиркнула на інших трьох, у її погляді та голосі відчувався відтінок владності, який з’являється, коли обіймаєш керівну посаду. Можливо, так само вона вказувала, хто з дівчаток грає у якому тенісному сеті.
Міс Брент сухо відказала: «Дякую», і, схиливши голову, сіла в таксі, дверцята якого таксист тримав відчиненими.
Суддя Ворґрейв попрямував за нею.
Капітан Ломбард сказав:
– Я почекаю із міс…
– Клейторн, – підказала Віра.
– Мене звати Ломбард. Філіп Ломбард.
Носильники виклали валізи на таксі. Ворґрейв із притаманною юристу обачністю звернувся до міс Брент:
– Гарна сьогодні погода.
– Так, справді, – озвалася та.
«Дуже статечний старий джентльмен, – подумала вона. – Таких рідко зустрінеш у пансіонатах на узбережжі. Очевидно, у місіс чи міс Олівер вишукана компанія…»
– Ви добре знаєте ці місця? – запитав Ворґрейв.
– Я бувала в Корнволлі й у Торкі, але вперше опинилася у цій частині Девону.
Суддя продовжив:
– Я теж ці краї зовсім не знаю.
Таксі рушило.
Водій другого таксі запропонував:
– Можливо, присядьте в машину, поки чекаєте?
– Ні, дякую, – рішуче відмовилася Віра.
Капітан Ломбард розсміявся.
– Та стіна, освітлена сонцем, набагато приємніша. Чи, можливо, ви хочете увійти всередину вокзалу?
– Ні, дякую. Так приємно вибратися із задушливого потяга.
– Так, подорож потягом – справжнє випробування за такої погоди.
– Сподіваюся, що вона затримається, я про погоду, – підтримала розмову Віра. – На жаль, англійське літо таке мінливе.
Не намагаючись бути оригінальним, Ломбард запитав:
– Ви добре знаєте ці краї?
– Ні, я тут уперше. – І швидко додала, вирішивши одразу ж чітко прояснити своє місце: – Я навіть свого роботодавця ще не бачила.
– Роботодавця?
– Так. Я – секретарка місіс Оуен.
– О, зрозуміло. – І непомітно його тон змінився, він став упевненішим, невимушеним. – Правда ж, це дивно?
Віра розсміялася:
– Ні, я так не думаю. Просто її секретарка раптово захворіла, і вона зателефонувала в агентство, щоб знайти заміну, а вони направили мене.
– Он як це трапилося. А якщо, припустімо, робота вам не сподобається?
Віра знову розсміялася.
– О, це тимчасово. Праця на час відпустки. У мене постійна робота в школі для дівчаток. Правду кажучи, я надзвичайно захоплена можливістю побачити Солдатський острів. Я стільки читала про нього в газетах. Він і справді такий чудовий?
– Не знаю. Я його не бачив.
– Справді? Гадаю, Оуени надзвичайно захоплені своїм островом. Що то
