ними, загадуючись, чи вдасться їй заповнити цілу дюжину формулярів на вчителювання без того, щоб зовсім спасти з глузду. Поглянувши на розсип паперів на столі, він поплескав по тому листу, що надійшов від районного адміністратора Трейнорських шкіл, листу, який здавався їй не більш і не менш обнадійливим, ніж решта.
– Оце, – сказав він.
Вона подивилася вгору на Стенлі, вражена простою впевненістю в його голосі.
– Ти щось знаєш про штат Джорджія таке, чого не знаю я?
– Аж ніяк. Єдиний раз був там колись, але тільки в кінотеатрі.
Вона подивилася на нього, піднявши брову.
– «Звіяні вітром». Вів’єн Лі. Кларк Ґейбл. «Я подумаю про це завтра, адже завтра буде інший день»55. Патті, хіба в мене вимова, ніби я з Півдня?
– Так, з Південного Бронксу56. Якщо ти нічого не знаєш про Джорджію і ніколи там не бував, то чому…
– Тому що це саме те.
– Ти не можеш цього знати, Стенлі.
– Якраз можу, – відповів він просто. – Я знаю.
Дивлячись на нього, вона зрозуміла, що він не жартує: він насправді каже те, що думає. Мурашки занепокоєння перебігли їй угору по спині.
– Звідки ти знаєш?
Він був стиха посміхався. Тепер та його усмішка щезла, і якусь мить він здавався спантеличеним. Очі в нього потемніли, немов він задивився в глиб себе, консультуючись з якимсь внутрішнім пристроєм, що цокотів і дзижчав правильно, але на роботі якого, зрештою, він розумівся не краще, ніж пересічна людина розуміється на тому, як працює годинник на її зап’ястку.
– Черепаха допомогти нам не міг, – раптом промовив він. Промовив він це цілком ясно. Вона почула. Той погляд у глиб себе – той вираз здивованої задуми – так і залишався на його обличчі, і це почало її лякати.
– Стенлі? Про що це ти таке говориш, Стенлі? Стенлі?
Він сіпнувся. Переглядаючи формуляри, вона їла персики, і його рука вдарила по тарілці. Та впала на підлогу й розбилася. Очі в нього, схоже, прояснішали.
– От лайно. Вибач мені.
– Все гаразд. Стенлі – то про що ти говорив?
– Я забув, – відповів він. – Але гадаю, ми мусимо думати про Джорджію, моя кохана бейбі.
– Але…
– Повір мені, – сказав він, і так вона й зробила.
Співбесіда в неї пройшла пречудово. Сідаючи на потяг, щоб повертатися до Нью-Йорка, вона вже знала, що отримала цю роботу. Голові бізнес-факультету відразу ж сподобалась Патті, а він їй; вона майже почула оте «клац». Підтверджувальний лист прийшов за тиждень. Трейнорський консолідований департамент освіти запропонував їй $9200 і контракт на випробувальний термін57.
– Ти голодуватимеш, – сказав Герберт Блум, коли дочка розповіла йому, що збирається
«Gone with the Wind» (1936) – знаменитий роман Маргарет Мітчел (1900—1949) про плантаторську родину на Півдні США, дія якого відбувається від початку Громадянської війни з 1861 до 1873 р., і однойменний фільм 1939 р.; «Завтра буде інший день» – остання фраза в романі, яку промовляє головна героїня Скарлет О’Гара.
South Bronx – район міста Нью-Йорк, знаний своїм багатоетнічним населенням.
У 1970-х середня початкова зарплатня шкільного вчителя з дипломом бакалавра в США становила $ 7200 на рік.
