кілька секунд він знову занурив туди палець і почав намазувати парафіном боки човника, де той швидко застигав молочною плівкою.
– А я можу теж це робити? – спитав Джордж.
– Гаразд. Але не крапни на ковдру, а то мама тебе вб’є.
Джордж і собі занурив пальця у парафін, який тепер був дуже теплим, але вже не гарячим, і почав намазувати ним інший борт човника.
– Не накладай занадто багато, ти, дірка-в-гузні! – застеріг його Білл. – Ти хочеш потопити його в першому ж рейсі?
– Я вибачаюся.
– Та все в порядку, тільки п-п-родовжуй легесенько.
Джордж покінчив зі своїм бортом, потім затримав човник у руках, той тепер трішки поважчав, але не дуже.
– Такий класний, – промовив він. – Піду надвір і його попускаю.
– Йо, так і зроби, – погодився Білл.
Раптом він здався втомленим – втомленим і все ще не вельми здоровим.
– Хотілося б, аби й ти міг піти, – сказав Джордж. Йому насправді цього хотілося. Білл іноді, через деякий час, починав командувати, але в нього завжди народжувалися класнючі ідеї, і він майже ніколи не бився. – Це ж насправді твій човен.
– Корабель, – виправив його Білл. – Називай його кораблем.
– Гаразд, корабель.
– Мені й самому хотілося б вийти надвір, – сказав Білл понуро.
– Ну… – з корабликом у руках переступив з ноги на ногу Джордж.
– Ти тільки одягнися під дощ, як слід, – нагадав йому Білл, – а то тебе теж скрутить таким, як у мене, грип-кахиком. Може, ти й уже його підхопив з моїми м-м-мікробами.
– Дякую, Білле. Це чудесний корабель.
І тут Джордж зробив те, чого він не робив уже довгий час, те, чого Білл ніколи не забуде: він нахилився і поцілував брата в щоку.
– От тепер ти точно його підхопив, дірка-ти-в-гузні, – промовив Білл, але попри те зі збадьореним виглядом. Він посміхнувся Джорджу. – І ще, віднеси все це назад. А то мама р-р-роздратується.
– Звичайно.
Джордж зібрав протинамокні засоби й рушив через кімнату з невеличкою мискою в руках, в якій криво стирчала коробка з парафіном, а поверх неї був хистко притулений його кораблик.
– Дж-Дж-Джорджі?
Джордж обернувся подивитись на брата.
– Об-б-бережно там.
– Звісно, – лоб Джорджа трішки наморщився. Такі речі зазвичай йому казала мама, не старший брат. Це було таким же дивним, як те, що він раптом був поцілував Білла. – Звісно, я буду обережним.
Він вийшов. Білл його більше ніколи не бачив.
3
І от тепер він був тут, гнався за своїм корабликом вздовж лівого узбіччя Вітчем-стрит. Біг він швидко, але вода бігла швидше, і його кораблик вирвався вперед. Він почув ревіння, що дедалі дужчало, і побачив за п’ятдесят
