Він побачив себе, як він підводиться й задкує, але в ту ж мить голос – цілком розважливий і доволі приємний голос – заговорив до нього з дренажного колодязя.
– Привіт, Джорджі! – промовив той голос.
Джордж моргнув і знов подивився. Він ледь пойняв віри тому, що побачив; там було щось таке, немов з якоїсь придуманої історії або з кінофільму, де знаєш, що звірі будуть балакати й танцювати. Якби хлопчик був на десять років старшим, він не повірив би тому, що побачив, але йому було не шістнадцять. Йому було шість.
Він побачив клоуна в дренажному колодязі. Світло вглибині було далеким від ясного, але достатнім, щоб Джордж Денбро не сумнівався в тім, що він бачить. Це ж клоун, як той, що в цирку або по телевізору. Фактично він скидався на щось середнє між Бозо та Кларабелло, котрий балакав (чи котра? – Джордж ніколи не був упевненим у його/її статі), бібікаючи клаксоном, у суботній ранковій передачі «Гавді Дуді» – єдиний, хто насправді міг зрозуміти Кларабелло, був Баффало Боб, і це завжди страшенно смішило Джорджа22. Цей клоун у дренажному колодязі мав вибілене обличчя, по боках його лисої голови стирчали кумедні пучки рудого волосся, а поверх губ у нього була намальована велика клоунська усмішка. Напевне, якби Джордж прожив на кілька років довше, йому б найперше згадався Роналд МакДоналд, а не Бозо й Кларабелло23.
В одній руці, наче якийсь прекрасний, стиглий фрукт, клоун тримав повітряні кульки різноманітних кольорів.
В іншій руці він тримав кораблик Джорджа.
– Хочеш свій кораблик, Джорджі? – усміхнувся клоун.
Джордж посміхнувся у відповідь. Він ніяк не міг втриматися; то була така усмішка, на яку просто мусиш відповісти.
– Звичайно, хочу, – промовив він.
Клоун розсміявся: «Звичайно, хочу». Це так гарно! Це дуже гарно! А як щодо повітряної кульки?
– Ну… звичайно! – Джордж уже було потягнувся рукою… а потім через силу прибрав її назад.
– Мені не можна нічого брати в незнайомців. Мій тато мені так казав.
– Вельми розумно з боку твого тата, – промовив клоун у дренажному колодязі, усміхаючись. «Звідки, – подумав Джордж, – я був вирішив, ніби в нього жовті очі?» Очі були яскравими, мінливо-синіми, такого ж кольору, як у його мами та в Білла. – Вельми розумно, справді. А отже, я відрекомендуюся, Джорджі! Я – містер Боб Ґрей, відомий також як Танцюючий Клоун Пеннівайз, радий познайомитися з Джорджем Денбро. Пеннівайзе, познайомтесь із Джорджем Денбро. Джордже, познайомтесь із Пеннівайзом. Ну от, тепер ми одне одного знаємо. Я для тебе більше не незнайомець, а ти не незнайомець для мене. Пі-равильно?
Джордж захихотів:
– Гадаю, що так, – він знову потягнувся рукою… і знову її відсмикнув. – А як ти туди потрапив?
– Мене просто дощем зми-и-ило, – сказав Танцюючий Клоун Пеннівайз. – Змило геть увесь цирк. Ти відчуваєш запах цирку, Джорджі?
Джордж
Bozo – клоун, що з 1946 р. був персонажем грамплатівок та ілюстрованих книжок, а з 1949 став героєм численних телешоу, мультфільмів тощо; Clarabell – безсловесний клоун у смугастому костюмі, який відповідає на запитання лише «так» або «ні», натискаючи на клаксон у себе на животі; «Howdy Doody» (1947—1960) – побудована на циркових і ковбойських темах найпопулярніша свого часу дитяча телепередача за участю акторів, ляльок-маріонеток та дитячої аудиторії; Роберт «Баффало» Сміт (1917—1998) – її незмінний ведучий.
Ronald McDonald – створений у 1963 році актором Віллардом Скоттом, одним з виконавців ролі клоуна Бозо, новий персонаж-клоун, який став символом однойменної мережі фаст-фудів.
