як тобі Одеса? – питає дід Василь, бо починає розуміти уривки розмови українською.
– Одеса непогана, але море там дуже нецікаве. Ой же ж це море. Брудне, заставлене шезлонгами (chaise longue – що дослівно означає довгий стілець), що і на піску не полежиш. Я минулого року жив на Карибському морі, ось там була краса, не те що в Одесі.
– А де саме ти жив? – запитую з переляку французькою. Очі в мене вилуплені, язика висолопила і чекаю на назву того самого острова.
– На острові Сен-Мартен, – повільно пережовуючи, вимовляє Жан, і у мене відпадає щелепа, а потім я давлюся шматком картоплі.
Поки Жан з дідом бігають навколо мене і трясуть мене, стискаючи під ребрами, я спокійно відкашлюю картоплю, сідаю на стільця і починаю допит. І наступні три години ми говоримо про тропічний рай, який виявляється тою ще пригодницькою місциною.
Сен-Мартен
Як далеко ти готовий переїхати заради кохання?
Жан переїхав на Сен-Мартен з добрих намірів кохання. Поїхав за своєю французькою подругою, яка там мала працювати вчителькою мови. Жан кинув перспективну роботу фінансистом в компанії, що розвивається, купив квиточка і помчав за коханою Сюзанною. Вони мешкали на французькій стороні острова, аж поки на якісь із канікул не поїхали зустрічатися з друзями в Домініканській Республіці.
В Домінікані напилися вина, Жану боліла голова і він лежав весь день у готелі, а Сюзан пішла плавати з трубками й масками. Інструктору Сюзан, здається, сподобалась, бо як тільки вони запливли за човна, вона відчула, що її білизна спускається в океан, а інструктор з плавання з масками кохає її всім ротом одразу ж таки у воді. Повернулася Сюзан без трусів, але дуже задоволеною, і через це пара не на жарт поконфліктувала.
Жан викинув в море сховану обручку і вирішив ніколи жінкам не довіряти, а після повернення з вакацій до острова Сен-Мартен він часто їздив на голландську частину острова. Там він пив, курив і шлявся. Іноді повертався до Сюзан, міг почати сварку і навіть розбити скло. Сюзан в такі дні викликала поліцію, яка депортувала дебошира Жана з сенмартенської Франції в голландську частину острова. Та особливого кордону між двома країнами не спостерігалося, тому депортовані завжди мали змогу сісти на автобус і спокійнісінько повернутися до французької частини.
З часом колишні закохані знову помирилися. Це було якраз тоді, коли кокаїн на острові подешевшав і Жан іноді його нюхав.
Справа була така – по дорозі з Колумбії до Флориди човни з наркотиками іноді зупинялися на острові Сен-Мартен. Одного разу такий човен проїздив патруль біля берега, і конче хотів пройти станцію перевірки на великій швидкості і без зупинки. Не уявляю собі точно ту станцію, але згідно з розмовами там висів шлагбаум, який закрили якраз тоді, коли хлопці летіли на хвилях і не збиралися зупинятися. Вийшло так, що вони наче перечепилися через той шлагбаум і пішли не в той напрямок, на високій швидкості в’їхавши у скелю, що стирчала в морі біля берега. Результат – два колумбійські трупи і тонна
