з ритмом пританцьовувань, терпких крапель вина, що падають на травинки зі скляних бокалів, а найбільше траву лікує сміх – тому що люди, які по ній ходять, щасливі. А щасливі люди лікують траву, і трава посміхається.
Я сиджу на траві, а вона піді мною сміється, і я їм багет з сиром, запиваючи все це смачно пивом. Сир я вибирала спеціально козячий і смердючий, щоб відчувалося так, наче дід Василь все ще поруч.
Спостерігаючи за парижанами, я помітила, що вони всі гарно вдягнені і нікуди не поспішають. Мені взагалі після звільнення з роботи здалося, що нікуди не поспішати – це найбільший привілей, який тільки можуть мати люди.
Коли ти останнього разу нікуди не поспішав?
Коли ти напружений і поспішаєш, ти звужуєшся до маленької цятки, а коли розслаблений – розширюєшся і даєш життю і любові проходити крізь тебе. В часи, коли ти розслаблений, навіть алкоголь не дуже п’янить і негаразди не хвилюють дуже сильно, просто тому що ти вже п’яний від любові до життя. В ці моменти спостерігання за людьми я люблю не лише їсти багет з сиром і прицмокуючи запивати його пивом, але й цілувати поглядом обличчя кожного, спостерігати за цікавими мокрими очима, вишукувати у гурбі когось, хто хотів би поглядом приєднатись до мене і разом святкувати життя.
Встаю з берега річки і ніжно чмакаю ногами по траві – зелена травичка така солодка і соковита, мені без неї не хотілось би зимувати в холоді. Європа гарна влітку, а ось взимку? Все ж помирає, і чи помре посмішка на моєму обличчі, чи залишусь я сяючою безробітною тунеядкою?
Повільно бреду паризькими вулицями вздовж палаців, магазинів, будівель, ненароком потрапляю на показ коней від знаменитого бренду годинників. Мене вражає білий кінь з чистою шкурою, що просто біжить по золотому піску як вітер. Кінь насправді танцює, а не біжить, і чоловік, який начебто показує йому рух, просто маленька цяточка на фоні цього розкішного пишнокосого жеребця. Хочеться відчувати свободу, як цей кінь, торкатися поглядом сонця так, як він торкається піску своїми підковами, хочеться ковтати життя великими ковтками під музику і жити подібно до цього танцю.
По завершенню танцю продовжую брести романтичними французькими вулицями, на яких туристи цілуються і купують маленькі статуетки Ейфелевої вежі, а дівчата ходять з оголеними плечима. Проходжу крізь Єлисейські Поля – в дитинстві завжди думала, що це великі лавандові поля за містом, а виявилось – такий собі французький Хрещатик без душі і без тіла, з дорогими магазинами і сірими тротуарами. Знаходжу в кінці вулиці Тріумфальну арку, стою перед нею, тріумфую, гарно погуляли з дідом, зробили добро українському ринку сиру, ще й грошей підзаробила.
Коли ти востаннє святкував власний тріумф?
Тріумфальна арка була зведена у 1836 році і була найвищою зі споруд такого класу (50 м) понад сто років, поки у Мехіко не збудували Пам’ятник революції. А у 1982 році у Пхеньяні була зведена арка, подібна до паризької, тільки трошки вища (60 м). Ця тріумфальна споруда
