однорідність, однорідність в урізноманітненні. Тобто один із загальних принципів естетичного уподобання – це вже не чуттєве, а естетичне уподобання, що ґрунтується на співвідношеннях. І ми знаємо, що мірою зростання багатоманітності виникає ще сильніша потреба з’єднати її в однорідну цілісність, щоб вона нам подобалася.
Утім ритм, який ділить мелодію на такти, тим самим не тільки надає звукам певної однорідності, а й водночас загрожує розірванням однорідності в іншому напрямі. Йдеться про те, що завдяки ритмові мелодія розпадається на такти; звуки, що належать до одного такту, вміщуються тим самим у певні рамки, утворюючи певну однорідну цілісність. А окремі такти? Вони, усі різні, тепер стоять поряд, ідуть один за одним. Ритм справді їх об’єднує, але чим довший ряд тактів, тим складніше їх об’єднати: набігає потік, хвиля тактів – і ми не можемо вже їх схопити в одну цілість! Тепер такти нас заполонюють так само, як перед цим звуки.
Але на це є рада, і якщо ряд тактів, що йдуть один за одним, має нам подобатися, ми повинні прислухатися до неї. Тобто ми повинні так будувати такти, щоб кілька тактів разом створювали знов-таки одну цілісність вищого порядку, а цілісності вищого порядку – знов-таки цілісності ще вищого порядку, (демонстрація на прикладі Cake-walk [Дебюссі?], Sirenenmotiv [?] [зі симфонічної поеми Дебюссі], лицар сонця [?]). У такий спосіб всі ці такти є зведені до певної єдності, зібрані разом, і це нам завжди і всюди подобається. У такий спосіб виникають так звані музичні фрази, потім музичні фрагменти і т. д. – і в результаті окрема наука [про ці цілісності], наука про музичні форми. (Соната, менует, вальс.) У всіх цих цілісностях, починаючи від музичної фрази, подобається нам власне те, що це – єдине ціле, складене з розмаїтих елементів; і подобається нам [оминаючи чуттєве вподобання самих звуків] все те, що увиразнює ця єдність, а разом із нею і різнорідність. Наприклад, симетрія двох фраз (Симфонія Гайдна «Mit dem Paukenschlag»), далі аналогія (Cake-walk).
У такий спосіб може утворитися величезна багатоманітність послідовності звуків і тактів, проте тут не буде безмежного роздолля, а буде певна однорідність, певна цілісність («нескінченна мелодія» Ваґнера, те саме у Ліста).
Усе те, що до цього було сказано, стосувалося одноголосної ритмічної мелодії. Ми побачили, яка тут є велика кількість речей, які нам подобаються чи то з позицій чисто чуттєвих, чи то на підставі певних загальних законів психічного життя. Але ми ще не вичерпали всіх безпосередніх чинників.
З гармонією, з багатоголоссям, додається новий чинник, який рівною мірою викликає як чуттєве вподобання, так і урізноманітнення. Уже сама зміна одно- і двоголосся, дво- і триголосся, динамічне відтінення, виведення різних голосів у різних тембрах ([на] різних інструментах, змішаний хор), різні ритми, [все це] дає нечувану багатоманітність. Далі [додається] величезна кількість співвідношень двох голосів (паралельний рух, [?]). І знову консонанс (співзвучність) поєднує їх в одну цілісність і все це є тим, що поєднує такти, фрази,
