прошу вас, не зрозумійте його хибно, – сказав Карл, хутко підійшов до пана Поллун-дера і поклав, стоячи праворуч від нього, руку на бильце фотеля.
– І що ж то за прохання? – запитав пан Поллундер, дивлячись на Карла прямим, відвертим поглядом. – Вважайте, що його вже виконано. – І він обняв Карла і притягнув його собі поміж коліна. Карл залюбки це терпів, хоча загалом і почувся надто дорослим, щоби з ним так поводилися. Та вимовити прохання стало, ясна річ, складніше.
– Як вам, власне кажучи, тут у нас подобається? – запитав пан Поллундер. – Чи не здається і вам, що на селі якось звільняєшся, повернувшись із міста. Загалом, – і він цілком недвозначно поглянув з-поза Карла в бік пана Ґріна, – загалом у мене це враження з’являється постійно, щовечора.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
