і багато вбивств створили в околицях міста грекам, і розбили безліч палат, і церкви попалили. А тих, кого захопили в полон, одних посікли, інших замучили, інших же розстрілювали, а деяких покидали в море, і багато іншого зла творили грекам, як зазвичай роблять вороги».
Слід зауважити, що вікінги, яким офіційна історіографія приписує авторство у створенні Київської Русі, звикли діяти саме таким чином, справедливо завоювавши славу морських розбійників і відважних воїнів. Стосовно князя Олега джерела одностайні – майбутній київський князь належав до загону норманських найманців, приведених Рюриком зі Скандинавії. Розходяться дослідники хіба у деталях. Деякі джерела повідомляють, що Олег був родичем Рюрика, інші називають князя вояком, якого після смерті Рюрика було проголошено регентом при особі малолітнього Ігоря і який зробив Київ своєю столицею.
Похід князя Олега на Константинополь
Однак, не зупиняючись детально на особі князя, згадаємо його похід через Руське море, внаслідок якого Київську державу почали боятись і поважати у Візантії. Згідно з мірками того часу, флот із двох тисяч човнів був колосальною силою. Якщо припустити, що ці човни стали прообразом козацьких чайок, на облавку кожної перебувало 40—50 вояків. Приблизно таку ж кількість воїнів брав на облавок і знаменитий дракар. Якщо взяти за основу цю інформацію, легко порахувати, що військо князя налічувало близько 90 000 осіб. Тож не варто дивуватись, що Візантійська імперія не змогла протистояти й після млявої спроби боронитись здалася на милість переможця. Внаслідок цього київський князь отримав можливість диктувати свої умови імператору Льву IV. Після перемовин між послами Олега і представниками імператорського двору 2 вересня 911 року з’явився договір між Руссю та Візантією. Згідно з умовами договору, руським купцям надавалися значні привілеї у торгівлі з Візантією. Окремим пунктом передбачалося виділення на території Константинополя місця, де купці могли не лише проживати протягом шести місяців, а й вести безмитну торгівлю й утримуватися коштом державної скарбниці. Врегульовувалися пунктами договору права моряків, яких раніше часто грабували візантійці. Тепер замість грабунку підлеглі імператора зобов’язувалися надавати всебічну допомогу кораблям з Київської Русі. Визначався порядок обміну полоненими і виплата військової контрибуції імператором.
Ф. Бруні. Олег прибиває свій щит до воріт Царграда
ДУНАЙСЬКІ ЗАВОЮВАННЯ СВЯТОСЛАВА
У 967 році нашої ери політика князя Святослава, спрямована на завоювання Хозарського каганату, зазнала змін. Константинополь доводив київському князю користь від завоювання Балкан. Візантія потерпала від войовничої Болгарії, тому шукала союзника в боротьбі з нею. Це збігалося з намірами самого Святослава, який мав намір, за свідченнями М. Грушевського, «загорнути під себе полудневе слов’янство й стати сильним суперником Візантії».
Під 967 роком «Повість минулих літ» повідомляє про перший болгарський похід
