батько мовчав, бо мучився через застарілі, ще на війні з фашистами отримані рани, що жахливо розболілися з настанням морозів. Мовчати мовчав, так… Але ж одного разу візьми та й скажи:
– То який він? Яким є Бог, Якого ти бачиш?
– Ну-у-у… Він такий… Такий!.. – спробував пояснити Федько… Та зненацька відчув, що йому бракує слів для будь-яких пояснень, в чому й поспішив відверто зізнатися батькові.
– А намалювати можеш?
– Що? – сторопів підліток.
– Не «що», а «Кого», – виправив батько. – Бога намалюй, Яким ти там Його побачив.
– А-а-а… хіба так можна?
– Синку! Люди ж, мабуть, недарма кажуть, що краще один раз побачити, ніж сотню разів почути, – Костянтин Кирилович усміхнувся, спостерігаючи за розгубленістю підлітка, і додав: – Я впевнений, що тобі краще намалювати, ніж на словах розказати. Ти ж, бува, майструєш з картоплі, буряка, цибулі та квасолі всякі дивні штуки, а тут намалювати треба. Це ж, вважай, майже те саме.
Коли у батька згодом намагалися з’ясувати, чому він раптом запропонував таке, чоловік лише плечима пересмикував:
– А хтозна! Чомусь та й сказав. Думав, він вугликом на припічку намалює, а хто ж знав, що воно отак вийде?
У будь-якому разі результат виявився геть неочікуваним. Малювати Бога вугликом на припічку Федько не став. Натомість для початку вибрав гладко обстругану дощечку. Потім, дочекавшись свого дня народження26 і набравшись неабиякого нахабства, хитрун навідався додому до самого голови колгоспу і прямо спитав, по-перше, чим розмальовують усякі писані миски, ложки та інший посуд, що продається на ярмарках, а по-друге – чи є щось таке для розпису у них в колгоспі?
Голова довго не міг второпати, з якого дива приперся цей кульгавий підліток і чого він хоче загалом. Коли Федько, мабуть що, з десятого разу нарешті розтлумачив задумане – довго реготав. Можливо, за інших обставин товариш голова надавав би новоявленому «богомазу» копняків і вигнав з хати… Однак надворі стояв уже лютий місяць – «мертвий сезон» на селі. До того ж Федько Тетянич з раннього дитинства кульгав через пошкоджену ногу, а викидати з хати вбогого копняками… Крім того, недобре відмовляти у проханні дивакуватому підлітку із злиденної сім’ї в самий день його народження…
Отож несподівано для самого себе голова мовив:
– Пошукай вдома порожні пляшечки чи там баночки і приходь завтра на госпдвір, подарую тобі дещо.
Коли ж Федько заявився туди, маючи при собі декілька порожніх скляночок з-під ліків, які час від часу купувалися хворому батькові, то найбільшу голова наповнив оліфою, ще в три менші налив потроху червоної, жовтої та синьої олійних фарб і сказав на прощання:
– Візьмеш у матері вапна, яким вона хату білить, або сам зі стін нашкрябаєш, розітреш з оліфою – буде тобі біла фарба. Розітреш сажу з печі – буде чорна. Пензлів не дам – надто жирно, та й нема у нас тонких, а товсті тобі не згодяться. Як мішати фарби між собою – сам розберешся. Перш ніж малювати, пробуй
Феодосій Тетянич народився 17 лютого 1942 року.
