розмальовану дощечку, мимоволі здіймалася рука для хресного знамення. Навіть у голови колгоспу, якому схвильовані батьки теж показали Федькове творіння… Втім, товариш голова вчасно впорався з власними почуттями, кахикнув у піднесений до рота кулак, мовив стримано:
– Талант. Учитися вашому Феодосію треба, на маляра вчитися, – і дременув з хати Тетяничів швиденько, немов чорт від ладана.
Втім, усі вони були, по суті, малоосвіченими селянами – а от що скаже про все це справжній священик?! Ледь дочекавшись Великодня, матір сімейства відправилася до Києва. Метою поїздки Тетяни Михайлівни була Покровська церква на Подолі: саме там мав правити урочисту великодню службу отець Олексій Глаголєв, до якого колись возили Федька і який стверджував, що у хлопця має розкритися якийсь загадковий талант. То чи не хист до малярства мав тоді на увазі священнослужитель?..
З далекої подорожі матір приїхала вкрай щасливою і просто окриленою. Покровська церква і досі працювала, отець Олексій правив там службу, як і раніше. Оглянувши малюнок на дошці, він з неприхованим подивом констатував, що зображення Ісуса Христа відповідає майже всім церковним канонам. Хіба що волосся у Сина Божого зазвичай зображують не темно-русявим, а світло-русявим…
Однак враховуючи, що «раб божий Феодосій» використовував саморобні фарби та й загалом малював ними вперше у житті, його досягнення було просто неймовірним! Тому отець Олександр саморобну ікону після прискіпливого вивчення освятив та передав щасливій матері зі словами:
– Ваш син – художник від Бога. Зробіть усе можливе, аби тільки дати йому пристойну освіту, бо погубити такий талант – це великий гріх. Отож допоможіть йому в ім’я Господа нашого Ісуса Христа!..
Що ж, про це належало подбати в майбутньому, а поки що несказанно щаслива і горда за найменшого синочка жінка повісила ікону в красному кутку їхньої хати, прикрасивши власноруч вишитим рушником.
Дитячий будинок, Білки, Борова Мотовилівка, Київщина, 18 травня 1956 року
– Семене Опанасовичу, як же ми тепер без вас?! Нащо вам нас кидати? Що ми не так зробили, скажіть! Що?..
Вихованці дитбудинку оточили директорський стіл щільним кільцем і закидали запитаннями, що мали аж надто очевидні відповіді. Коли Калабалін нарешті стомився вислуховувати потік прихованих скарг, то на його губах з’явилася слабенька і до того ж трохи сумна посмішка, й лише потім почалися відповіді, одна за іншою:
– Послухайте, давайте будемо серйозними, гаразд?.. Що означає «як же ми тепер без вас»? Працювати я сюди прийшов майже шість років тому, але ж хіба переді мною тут не було іншого директора – мого попередника?.. Отож, що був! А якщо так, то і тепер мене кимсь замінять. Можете не хвилюватися, держава про це подбає.
Що означає «буде не те, що при вас»?! Все, що зроблено – все це ваших рук справа, все в повній відповідності до моїх виховних принципів. Отже, якщо ми з вами висадили тут яблуневий садочок, то він на своєму
