style="font-size:15px;"> Татарин не звернув ніякої уваги на Глекові слова і рушив з місця з неприв’язаною підковою, і тільки згодом, помітивши це, прив’язав ремінцями свою недоладну підкову. Другого разу Глек обізвав татар свинями, коли вони їли кашу, але ніхто з них навіть не ворухнувся. Це було ризикувате діло, бо обізвати татарина свинею в той час, коли власні руки зв’язані арканом, – все одно, що скуштувати татарського нагая, а то й шаблюки. Татари, мабуть, думали, що ніхто з бранців не розуміє їхньої мови, і через це балакали поміж себе, не звертаючи на них уваги. З їхніх балачок Глек довідався, що вони йдуть до якогось байрака чи балки недалеко від Мурав-ського шляху, де був їхній кіш, і що до кошу лишилося не більше як одна ніч дороги.
Після наскоку всі татарські загони з ясиром та награбованим добром мали з’єднатись у цьому місці.
Вже зайнялася зоря, коли татари отаборилися в байраці. Вони спутали ноги коням і пустили їх пастися, всіх коней було вісім. На чотирьох була зброя та вбрання бранців, а інші чотири були під татарами.
Байрак шумів над головою подорожніх, струмок дзюрчав, перестрибуючи через каміння. Тут, у байраці, було затишно, але досить холодно й сиро.
Дорош, Глек та Стрєшньов були зв’язані одним арканом: спереду москаль, потім Глек, а хлопець був зв’язаний вже кінцем аркана. У всіх бранців руки були скручені назад, тільки руки Дороша були зв’язані спереду. Коли татари годували бранців, то по черзі розв’язували їм руки і, нагодувавши, знову скручували назад. Останнього разу, поївши каші, Дорош сам простягнув руки татаринові, і той зв’язав їх, не звернувши уваги на те, що вони у хлопця не ззаду, а спереду. Та й взагалі вони мало звертали уваги на такого малої хлопця.
Лежати, коли руки перекручені назад, можна було тільки на боці. Бранці перші часи страждали від цього, але потім призвичаїлися, хоч руки й терпли в них.
Татари повиймали з торб невеличкі килимки і вузькогорлі високі глечики. Набравши води у глечики, вони змили ноги, руки й обличчя, посідали на килимки і почали молитися на схід сонця, прикладаючи до лоба долоні й уклоняючись до землі. Вони кілька разів приймалися молитися на день і це завжди лютувало Глека.
– Намаз роблять! – злісно сказав він.
– Попадісь оні мнє, показал би я ім намаз! – піддержав запорожця Стрєшньов.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
