повернеться. А я тим часом подрімаю: бо я за довгий день натомилась.
Вийшов Андрій надвір. Розвів вогнище, почав смажити сало, бо зголоднів за довгу дорогу! Наївся сала з хлібом. Пити захотілось. Пішов до річки й нахилився до води. Раптом бачить – піднімається з дна річки дівчина, та така гарна, що очей не відвести. І вона на нього задивилась.
– Не пий води з річки, – каже вона, – бо Сонце тебе спалить!
– А мені дуже хочеться пити.
– Йди за мною.
Привела його дівчина до старого дуба, а з-під нього тече джерело чистої холодної води.
Нахилився Андрій і напився вволю джерельної води. А тут і Сонце почало спускатися з неба в свої хороми. Треба до нього йти, а йому шкода прощатися з красивою дівчиною.
– Ти ж дивись, не говори Сонцю, що бачив тут мене, – сказала дівчина, піднялась вгору і заблищала з неба яскравою зірочкою.
Пішов Андрій у хороми. А там Сонце так пече, що аж стіни потріскують. Але Андрію байдуже – напився він джерельної води, от Сонце й не може його спалити. Тільки шапку насунув на лоба, щоб очей не випалило. Розповів він Сонцю, за чим прийшов. Каже Сонце:
– Навчати тебе у мене немає часу. Але я зроблю так, що ти сам про все дізнаєшся.
Сказало так Сонце, зібрало всі свої промені в один жмут і блиснуло йому в голову.
І Андрій відчув, що стало в його голові зрозуміліше і світліше, тільки дуже горить вона, а серце стало раптом холодним, як лід…
Вийшов він. Недобре йому стало з холодним серцем. Згадав він про дівчину. І так йому захотілось побачити її ще раз, що він навіть увесь розімлів.
Почав кликати її. І скотилась з неба яскрава зірочка і обернулась перед ним гарною дівчиною. Як глянув на неї Андрій, одразу відчув, що серце його стало знову таким, як було.
Узяв він дівчину за руку і повів на свою батьківщину. Він був таким щасливим, що і птахам, які мають крила і літають, не заздрив.
Підійшли вони до того чоловіка, що сміття розгрібав. Подивився на нього Андрій і все зрозумів.
– Ти, – сказав він чоловікові, – шукаєш у смітті загублені копійки і тільки гаєш час. Візьмись краще за роботу – швидше заробиш гроші, ніж знайдеш.
Послухав його чоловік, почав працювати та й нажив собі добро і гроші.
Йдуть вони далі, побачили чоловіка, який підпирав плечима тин. Подивився на нього Андрій і сказав:
– Не підпирай, чоловіче, те, що перегнило, воно все одно завалиться. Зроби краще новий тин.
Прислухався чоловік до його порад і поставив новий тин.
Дійшли вони до чоловіка, що на камені сидить і не знає, чи довго йому ще так сидіти. Андрій йому каже:
– Не будь, чоловіче, таким жадібним: дай посидіти на цьому камені й іншим перехожим.
Зняв Андрій чоловіка з каменя і сіли вони з дівчиною перепочити. А чоловік побіг задоволений додому.
Відпочили і рушили в далеку дорогу, туди, де жив Андрій.
І відтоді не Андрій у людей про все розпитує, а, навпаки, люди в нього.
Так став Андрій мудрим.
