з дубцями відразу в ріжку сховались, а дід пішов своєю дорогою.
«Ну, – думає, – не обдурив вихор! Навчив мене розуму. Знаю, що мені тепер робити!»
Дійшов він до хати, де раніше ночував, і знову на ніч попросився. Господиня швиденько двері відкрила, впустила його й запитує:
– Що це в тебе, діду, за ріжок такий?
– Цей ріжок мені вихор подарував. Він що захочеш дасть. Тільки скажи: «З ріжка всього багато!»
Сказав це дід і вийшов з хати, а ріжок на столі залишив. Тільки він за двері, а господиня схопила ріжок і до нього:
– З ріжка всього багато!
Як тільки вона це сказала, вискочили козарлюги і давай її бити дубцями. Били-били, били-били! Закричала вона:
– Діду, діду! Допоможи!
– Віддаси мою скатертину і баранчика?
– Я їх не брала!
– Не брала? Ну, так бийте її, молодці!
– Ой, діду, віддам, тільки врятуй мене!
Тоді дід сказав:
– Усі в ріжок назад!
Козарлюги з дубцями відразу в ріжок сховались. Віддала стара дідові й скатертину, і баранчика. Пішов дід додому.
Прийшов і приніс своїй дружині всі подарунки вихора, і стали вони жити-поживати, не бідувати.
З ріжка всього багато
Жили собі дід і баба. Бідно жили. Відомо – старі люди: ні працювати, ні заробити не можуть, тільки тим і жили, що збирали милостиню.
Дочекались вони весни. Почали люди сіяти.
Ось баба каже дідові:
– Ти б, діду, трохи проса посіяв. Я приховала на посів. Тоді б ми каші наварили, бо сухарі тверді для наших зубів.
– Добре, – погодився дід, – посію.
Скопав він біля кущів землю і посіяв просо. Зійшло просо, росте. Сонце його гріє, дощик поливає. Радіє дід.
Одного разу пішов він подивитися на своє просо. Бачить – походжає по ньому журавель.
– Киш-киш, щоб тобі! – закричав дід на журавля. – Бачиш, де місце знайшов для прогулянок!
Піднявся журавель і полетів.
Глянув дід, а все просо витоптане і побите.
Засумував дід. Прийшов додому й каже бабі:
– Гарне просо вродило, але біда: внадився журавель літати – потоптав своїми довгими ногами. Нічого буде збирати.
Поохала баба, а потім і каже:
– Діду, ти ж був гарним мисливцем. І рушниця твоя на горищі без діла. Візьми її та піди вполюй журавля-капосника. Буде в нас замість каші хоч м’ясо.
Послухався дід, дістав з горища рушницю, почистив її, набив дробом і пішов на свою смужку.
Приходить, дивиться – знову журавель у просі. Розізлився дід, прицілився і хотів стріляти.
А журавель підняв голову і каже людським голосом:
– Почекай, діду! Що це ти хочеш робити?
– Буду в тебе стріляти! – каже дід. – Ти все моє просо витоптав своїми довгими ногами.
Журавель відповідає:
– Я ж не знав, що це твоє просо. Думав, панське.
