Президент, який тепер міг пересуватися в інвалідному візку по цілому судні, мешкав у капітанській каюті на головній палубі.
Коли Едвард Флінн зранку 30 січня вийшов на палубу, то побачив вісім есмінців і дев’ять крейсерів, що захищали президентський корабель. За сорок хвилин після відправлення з Ньюпорт-Ньюса до «Квінсі» приєднався «Саттерлі», есмінець, що йшов попереду корабля президента. За годину легкий крейсер «Спрінґфілд» зайняв позицію позаду «Квінсі». Ще два есмінці незабаром долучилися до первинної групи, а з наближенням крейсера до Гібралтарської протоки, приєднувалися нові й нові кораблі. Уночі судна йшли без вогнів. Якщо треба було відправити телеграму, один із кораблів залишав групу для передавання радіоповідомлення. Потім він переходив на інший курс і замінювався іншими суднами.
Літаки з авіаносців і баз США в Північній Африці забезпечували повітряне прикриття для цієї невеликої флотилії. Пілотам було наказано стріляти навіть по літаках союзників, якщо вони прямуватимуть до корабля президента і не реагуватимуть на застережні сигнали. Після попереджувальних пострілів по літаку королівських ВПС, його пілот швидко змінив курс. Утім, основну небезпеку становили німецькі підводні човни. Коли «Квінсі» перехопив сигнал SOS від невеликого корабля біля Гібралтару, то не відповів, підозрюючи, що джерело може бути німецькою приманкою.
Анна Беттіґер, яка супроводжувала батька під час поїздки до Криму, зазначила у своєму щоденнику, що радар виявив німецькі підводні човни за день до прибуття «Квінсі» в сектор Атлантики між Касабланкою та Гібралтаром. «Єдина небезпека, очевидно, полягала в тому, що підводні човни були частиною “зграї” невизначеного розміру, яка очікувала інструкцій від… берега, – писала вона. – У всякому разі, нічого не сталося, і я не можу сказати, що втратила через це сон, оскільки ми й самі були доволі непоганою оперативною групою»{5}.
Рузвельт полюбляв здійснювати заморські подорожі в компанії когось із рідних, оскільки потребував емоційної підтримки в довгих і виснажливих мандрах. Цього разу ходили чутки, начебто він поїде за кордон із дружиною Елеонорою, яка долучилася до його зустрічі з Черчиллем у Квебеку у вересні 1944 р. Елеонора запитала президента, чи зможе вона й цього разу його супроводжувати. Покоївки Білого дому сподівалися, що відкрите море розпалить їхні колишні романтичні стосунки і зніме напругу, що з’явилася внаслідок десятиліть окремого життя. Рузвельт відмовився. Він хотів узяти з собою їхню доньку Анну, яка вхопилася за можливість поїхати за кордон із батьком.
Анна була в захваті від перспективи зустрічі з іноземними сановниками, у тому числі зі Сталіним, і намагалася не думати, що, виконуючи бажання батька, вона завдавала болю своїй матері. Поки чоловік і дочка готувалися до своєї заморської подорожі, незламна перша леді поринула у звичні обов’язки, представляючи президента на інавгураційних балах і світських
Anna Boettiger, Yalta Diary, 9, box 84, folder 11: Anna Roosevelt Halsted Papers, Franklin D. Roosevelt Library (далі цитується як Boettiger, Yalta Diary); The President’s Trip to Crimea Conference, Travel Log.
