вулицю та відверто запитав:
– А як щодо подяки особисто мені? – І так виразно на неї подивився, що жінка аж зашарілася, очі її злодійкувато забігали, і вона почала м’ятися, не знаючи, як йому відмовити. – Відплатиш мені чорною невдячністю? – з гіркою усмішкою запитав Павло, усе зрозумівши.
Марія важко зітхнула, а потім рішуче заговорила:
– Павле, я безмежно вдячна тобі, але ти маєш зрозуміти, що я не хочу бути з тобою. І не можу – я вже звикла до самотності та не хочу нічого міняти в житті. Мені є задля кого жити. Та й мої діти мене не зрозуміють – вони вирішать, що я зрадила пам’яті їхнього батька. І, крім того, ти полковник, а я всього лише вдова, злиденна та нікчемна, і для тебе буде…
– Та що ти мені брешеш, наче той піп у церкві! – обірвав її виливи Павло, старанно стримуючи гнів. – Плювали твої діти на те, за кого ти заміж підеш. Вони в тебе дорослі – у них своє життя починається! Чому ти шукаєш відмовок?
– Та тому що це справді так! – розізлилася Марія. – Я не хочу за тебе, і ти мене не примусиш! Дякую тобі за поміч і бувай здоровий! – Та швидко пішла геть.
Але, трохи відійшовши, Марічка не втрималася та озирнулася – Павло дивився їй услід, і в його обличчі ясно читалися лють та образа. Жінка зітхнула, однак пересилила себе, відвернулася та майже побігла вулицею, притискаючи до грудей заповітний універсал. Але з кожним кроком її душу охоплював жаль від цієї відмови. Марія знову озирнулася – Павло пішов геть, у протилежний бік. «Може, я так даремно? Може… Та що може?! Нічого не може бути між нами! Я вчинила правильно!» – подумала жінка. І все одно її душу почало гризти жалкування за Павлом – чомусь за такий короткий час колишній залицяльник розбурхав її монотонне життя.
Через це Марія не схотіла затримуватись у Чигирині, хоча Улита наполегливо вмовляла її погостювати ще трохи, і наступного ранку збиралася їхати додому сама, бо її земляки вже поїхали. Проте ввечері з’явився Яненків джура й віддав листа від Виговського до Пушкаря, яким гетьман просив полковника прийняти до себе Демка, та повідомив, що його господар цікавиться, коли Марічка планує їхати, – він бажає виділити їй охорону, щоб вона безпечно доїхала додому. Бідній Марії знову стало невимовно соромно за свою відмову. Але вона пересилила себе і вирішила скористатися такою турботливістю. А дорогою неймовірним зусиллям волі змусила себе викреслити з пам’яті всі спогади про Павла.
Повернувшись додому, Марія насамперед відправилася до Пушкаря та пред’явила гетьманський універсал. А Мартин, приховуючи задоволену усмішку, привітав її з успіхом. І охоче погодився прийняти до себе Демка, висловивши сподівання, що хлопець проявить себе якнайкраще, – бідному Мартинові було ніяково за свій присуд, і в такий спосіб він теж хотів зробити щось хороше для сімейства Гориченків.
Зате коли про це все довідався Соломка, то так сказився, що його ледь грець не вхопив. Після своєї поразки він втішався тим, що хоч млинок і не дістався йому, але й Марія не буде ним володіти. А тепер виходило,
