Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Між двох орлів - Ярослава Дегтяренко страница 3

Між двох орлів - Ярослава Дегтяренко

Скачать книгу

очима в обрамленні чорних вій, Марічка неодмінно привабила б до себе тих поціновувачів жіночої вроди, які сприймають зрілу жінку, наче витримане вино – оксамитове та жагуче на смак, з тонким медвяним ароматом, що одночасно й освіжає, й запалює кров, і яке хочеться куштувати знову й знову. Однак, овдовівши, Марія забула про свою привабливість та не зважала, що у світі існують залицяльники. Навіть змусила себе забути про покійного чоловіка, якого палко кохала з самої юності, заштовхавши скорботу на дно своєї душі. Натомість наповнила своє життя любов’ю до дітей, які були її найціннішою спадщиною від чоловіка.

      Чарівливість Марії, на жаль, не справляла враження на її співрозмовника, з яким вона про щось палко сперечалася. Соломка був опецькуватий, викоханий та чистенько вдягнений. Але кожен, хто поглянув би в його обличчя, зрозумів би, що перед ним рідкісний проноза. Климко щось роздратовано говорив Марії, а та, вперши кулаки в боки, не менш роздратовано йому заперечувала. Демко спохмурнів – з якогось часу він всією душею зненавидів цього чоловіка, який отруював їм життя.

      Річ у тім, що покійний батько отримав у володіння від князя Конецпольського невеличку ділянку лісу, де побудував свою садибу. Проте ця земля не приносила доходу. Тому, коли Україна звільнилася від влади Польщі, Василь випросив у полтавського полковника дозвіл та побудував власним коштом млин на річці Рогізній, який давав непоганий прибуток. І нині цей млинок був єдиним джерелом коштів для сімейства Гориченків – Марії довелось навчитися керувати у такій зовсім не жіночій справі.

      Проте це не подобалося Соломці, який не міг змиритися, що млином володіє не він, а якась удова давно загиблого козака. І тому Климко неодноразово пропонував Марії продати йому жаданий млинок. Марічка, звичайно, відмовлялася, але Клима це не зупиняло, і він раз у раз докучав їй своїми вимогами, які поступово переходили в погрози. І зараз знову Соломка вимагав згоди на продаж.

      – Я востаннє тебе добром прошу: продай мені млин! – вимагав неприємний гість.

      – А я востаннє кажу тобі: я нізащо не продам млина ані тобі, ані будь-кому іншому! На що я житиму? Чим мені годувати дітей? Ти хоч це розумієш? Ти ж сам батько! – запально говорила Марія. – Ти і так оббріхуєш мене, щоб люди перестали у мене молоти! Добре, що ніхто не вірить тобі, мерзотникові! Хай тебе Бог покарає за цю твою підлість, бо ти в сиріт останній шматок хліба забираєш! Йди геть з двору, бо спущу на тебе собак!

      – Навіщо собак? Ти сама кого хочеш обгавкаєш та загризеш, бо гірша за шолудиву шавку! – ущипливо парирував Климко. – Дурна баба!

      Демко таке не стерпів. Жбурнувши улов на землю, він підскочив до Соломки та за комір потяг його геть з двору, примовляючи:

      – Тобі ж сказано, що не продамо, то чого ти раз у раз прешся до нас та п’єш з матері кров?! Йди геть! Не доводи мене до гріха!

      Соломка кумедно упирався, намагався дряпатися, але безуспішно – шапка сповзла йому на очі, а вихопити шаблю він не здогадався, бо був

Скачать книгу