почав переглядати ці розписки, але навіть не вчитувався – він знав, що жінка не стала б брехати.
– А чим ти можеш довести, що Соломка давно вимагав від тебе продати йому млин? – запитав Пушкар.
– Я можу це підтвердити, – подав голос Демко. – У кінці травня він приходив і вимагав продати йому млин, а потім почав погрожувати та принижувати маму, і я мусив вигнати його з двору.
– Один свідок – не свідок! Треба двох! – одразу ж озвався Климко. – І, крім того, хлопець сам зацікавлений у цій справі – він же син вдови Гориченкової!
– Є в тебе ще свідки, пані? – запитав полковник.
– Є. Мій підсусідок Омелько, який служив ще моєму покійному чоловікові… – почала говорити жінка.
– Ні, він не годиться у свідки, – одразу ж заперечив Соломка. – Його самого в чорних книгах14 записано за бійку. А свідок має бути людиною з незаплямованою репутацією!
Пушкар метнув гнівний погляд на Клима. Але той не злякався, лише мило усміхнувся Мартинові, склавши губки бантиком, мовляв, а що я можу зробити, якщо воно все так і є?!
– Нехай принесуть ґродську книгу, – наказав Мартин.
– А хіба пан полковник не пам’ятає змісту свого ж універсалу? – вельми необережно запитав Климко.
Густі та сиві брови Пушкаря гнівно зсунулися, і він гримнув:
– Не мудруй мені тут і не вказуй, що я маю пам’ятати, а що ні! Я сам знаю, що мені треба робити!
Коли принесли книгу, Пушкар перечитав запис про злощасний млинок, а потім відклав її й знову почав терти очі та скроні. «Я мушу вчинити за законом! – думав він. – Господи! І чому вона раніше не випросила його собі в оренду?» Зітхнувши, він промовив:
– Опівдні я проголошу присуд. Ідіть!
Марічка нахмурилася, круто розвернулася та швидко вийшла із зали. Демко поспішив за нею. Соломка догідливо розкланявся перед суддями та шмигнув у двері.
Марія вилетіла з будівлі та зупинилася на ґанку. Було спекотно, і все живе втекло з широкого плацу перед ратушею. Лише Олеся та Левко, чекаючи на матір, сиділи в затінку від будівлі в товаристві Надії, вихованки полковника Пушкаря. «І що вона тут робить? Втім, яке мені до неї діло?! – подумала Марічка, байдуже ковзнувши поглядом по дівчині. – Господи, хоча б він не відібрав у мене млин! Боже, зглянься якщо не на мене грішну, то на моїх дітей! Матінко Богородице, заступись!» Жінка так нервувала, що не помітила, як засяяли очі Надійки, коли з’явився Демко. А той, побачивши її, аж загорівся.
– Мамо, а що ти зараз збираєшся робити? – вкрадливо запитав Демко.
– Куму відвідаю.
– А можна ми з Олесею та Левком прогуляємося містом? – ще більш вкрадливо запитав хлопець.
– Йдіть! – роздратовано відрізала Марічка та швидко пішла геть, не звернувши уваги на молодших дітей, які підійшли до ґанку.
– Невже
Чорні книги – окремі книги, у яких реєструвалися лише скарги та судові вироки у справах про крадіжку. У судах Гетьманщини чорними книгами називалася всі книги кримінальних справ.
