Спілет засміявся і сказав, що коли б не чудова Пенкрофова ідея, вони ніколи б не опинилися на цьому острові. Сайрус Сміт не втрачав надії дістатися до великої землі.
– Можливо, острів Лінкольна лежить не дуже далеко від якого-небудь населеного архіпелагу чи материка. Уже за годину ми це знатимемо. І хоча в нас немає мапи, але я добре пам’ятаю контури південної частини Тихого океану. Широта острова, яку я визначив учора, свідчить про те, що острів Лінкольна лежить на одній паралелі з Новою Зеландією на заході і з Чилі на сході. Але відстань між ними сягає майже шести тисяч миль. Нам необхідно дізнатися, де саме між цими землями розташований наш острів. Відповісти на це запитання, сподіваюся, достатньо точно, ми зможемо, визначивши його довготу.
– Скажіть, Сайрусе, – спитав інженера Ґедеон Спілет, – а раптом виявиться, що острів Лінкольна лежить усього за двісті-триста миль від Нової Зеландії або Чилі?
– Що ж, тоді замість того, аби будувати дім, ми збудуємо корабель, і капітан Пенкроф поведе його океаном! – відповів йому Сміт, приготувавши водночас усе для своїх подальших астрономічних спостережень.
Він вибрав на березі чистий і гладенький піщаний майданчик, вилизаний відпливом. Інженерові було байдуже, чи цей майданчик строго горизонтальний, чи має ухил, так само як не мало значення й те, чи жердина заввишки шість футів, яку він встромив у землю, стоїть чітко перпендикулярно. Крім того, інженер сам ледь нахилив її в бік, протилежний сонцю, тобто на південь. Не слід забувати, що колоністи острова Лінкольна спостерігали денний рух сонця в північній частині неба через те, що сам острів лежав у Південній півкулі.
У ту мить, коли довжина тіні від жердини буде найкоротшою, і настане полудень. Тоді потрібно буде уважно стежити за тінню, щоб не проґавити мить, коли після вкорочення вона знову почне видовжуватися.
Коли, на його думку, настав час, Сміт опустився навколішки на пісок і за допомогою кілочків почав позначати послідовне зменшення довжини тіні від жердини на піску. Супутники, схилившись над ним, з надзвичайним зацікавленням стежили за його роботою.
Ґедеон Спілет, тримаючи хронометр у руках, намагався не пропустити тієї миті, коли тінь від жердини почне довшати. Оскільки Сайрус Сміт вибрав для свого спостереження 16 квітня, коли сонячний, або істинний, час збігається із середнім, хронометр кореспондента мав точно показати, котра година у Вашингтоні, коли на острові Лінкольна полудень, а це значно спрощувало всі обчислення.
Поки сонце повільно підіймалося до зеніту, тінь жердини увесь час зменшувалася. Коли Сміту здалося, що вона знову починає зростати, він запитав:
– Котра година?
– Одна хвилина на шосту, – зараз же відповів кореспондент.
Визначення було завершене. Залишалося тільки виконати обчислення. Сайрус Сміт оголосив свій результат колоністам і, взявши до уваги можливі помилки під час спостереження, як це він зробив,
