що коли зателефонувати цьому невідомому реєстраторові, то відповість сам Сордіні. Тоді, ясна річ, краще тікати від телефону якомога далі ще до того, як прозвучать перші слова.
– Цього я, звичайно, не врахував, – сказав К. – Звідки мені було знати аж такі деталі; я не надто довіряв цим телефонним розмовам та усвідомлював, що по-справжньому важливе тільки те, що людина дізнається або досягне безпосередньо в Замку.
– Зовсім ні, – заперечив староста, чіпляючись за слова К. – Телефонні розмови мають велике значення, як же інакше? Хіба можна вважати довідку, отриману від працівника Замку, не дуже важливою? Я вже пояснював це вам на прикладі листа Кламма. Усі ці вислови не мають офіційної ваги. Якщо ви приписуєте їм офіційне значення, ви помиляєтеся. Зате їхня приватна вагомість у доброзичливому чи недоброзичливому сенсі дуже велика, жодні урядові стосунки не зможуть із нею зрівнятися.
– Добре, – сказав К. – Припустімо, так воно і є, тоді виходить, що я маю в Замку дуже багато хороших друзів. Якщо бути зовсім точним, то вони з’явилися ще багато років тому. І коли котромусь із відділів спало на думку викликати землеміра, то це був своєрідний вияв прихильності до мене. Протягом усього цього часу друзів ставало все більше, аж поки мене не затягли сюди, хоча нічого доброго в цьому й немає, бо тепер мені загрожують вигнанням.
– У ваших словах є частина правди, – сказав староста. – Насамперед ви маєте рацію в тому, що інструкції Замку не можна сприймати дослівно. Та обережність потрібна в усьому, не лише тут, і ця обережність стає ще нагальнішою, коли йдеться про важливу інструкцію. Але ваші слова про те, ніби вас сюди затягли, для мене незрозумілі. Якби ви уважніше слухали мої попередні пояснення, ви збагнули б, що питання вашого прибуття до нас занадто складне, аби ми могли відповісти на нього під час такої короткої розмови.
– Висновок такий, – сказав К., – що все дуже туманно й неясно, окрім перспективи мого вигнання.
– Хто посмів би вигнати вас, пане землемір? – спитав староста. – Саме непрозорість усього, що передувало вашому приїзду, гарантує вам якнайбільш ввічливий прийом, але, здається, ви надто вразливі. Ніхто вас тут не тримає, але це не можна окреслити як вигнання.
– Пане староста, – сказав К. – Тепер вам усе здається занадто зрозумілим. Я дозволю собі перелічити деякі обставини, що тримають мене тут: жертви, які мені довелося принести, щоб вибратися з дому; довга і важка подорож; небезпідставні сподівання, які я мав у зв’язку із зарахуванням на тутешню службу; повна відсутність коштів; неможливість знайти зараз іншу відповідну роботу вдома і нарешті, не менш важлива причина, ніж усі попередні, – моя наречена, яка живе тут, у Селі.
– А, Фріда, – не здивувався староста. – Я знаю, але Фріда поїде з вами куди завгодно. Що ж стосується всього іншого, то тут справді потрібно помізкувати, і я повідомлю про це в Замку. Якщо рішення буде прийняте або виникне
