Шляхи долі. О. Генри

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Шляхи долі - О. Генри страница 18

Шляхи долі - О. Генри Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

покажу.

      Наречена була в простій білій сукні, так само прекрасно драпірованій, як у давніх греків. Я зірвав кілька листків із декоративних вінків у малій вітальні, зробив із них вінок і поклав на блискуче каштанове волосся міс Бейтс, а тоді попросив повернутися до чоловіка профілем.

      – Їй-богу! – сказав він. – Та Іда ж просто копія голови леді на срібній монеті!

      МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЛІТЕРАТУРИ

      Він прикував мою увагу, коли ступив з порома на Десбросіз-Стріт. Він складав враження людини, яка бачила світ і прибувала в Нью-Йорк як його володар після років відсутності. Але я подумав, що попри таке враження, його нога ніколи раніше не ступала слизькими брукованими вулицями Міста Надто Засилля Халіфів.

      На ньому був одяг дивного вицвілого синюватого кольору й класична кругла панама без задертих країв, якими мандрівники з Півночі нівечать тропічні головні убори. Крім того, він був найбільш негарною людиною, яку я тільки бачив. Його негарна зовнішність була не так бридкою, як приголомшливою – лінкольнова грубість і неправильність рис, яка зачаровувала подивом і страхом. Так міг виглядати злий дух чи джин, що з’являється з вази. Як він пізніше мені розповів, звали його Джадсон Тейт; то чому б його так і не називати. Він носив зелену шовкову краватку й перстень із топазом; і ціпок з хребта акули.

      Джадсон Тейт звернувся до мене з простими та складними питаннями про міські вулиці й готелі, таким тоном, ніби він лише пригадував кілька незначних деталей. Я не бачив причин не похвалити тихий і спокійний готель у центрі, в якому сам зупинився; тому станом на вечір ми вже добряче підкріпилися, випили (за мій рахунок) і готові були вмоститися, щоб покурити в тихому закутку фойє.

      Щось було в цього Джадсона Тейта на думці, і він спробував зі мною поділитися. Він вже прийняв мене як друга; і коли я подивився на його велику засмаглу руку помічника капітана, якою він енергійно жестикулював мені під носом, я подумав, чи, бува, він не так само легко не може стати ворогом.

      Коли цей чоловік почав говорити, я відчув від нього деяку силу. Його голос був переконливим інструментом, на якому він досить непристойно грав. Він не намагався змусити вас забути про його потворність; він жбурляв нею вам в обличчя і робив частиною свого шарму. Ви ладні були заплющити очі й іти за цим щуроловом до самого Гамельна. Щоб піти далі, щоправда, треба бути зовсім дитиною. Але нехай пограє свою мелодію на заготовані слова, і коли стане нецікаво, можна буде звинуватити у всьому музику.

      – Жінки, – сказав Джадсон Тейт, – загадкові створінні.

      Настрій у мене підупав. Я не для того з ним сидів, щоб слухати стару як світ гіпотезу – таку заїжджену, спростовану, убогу, нікчемну, нелогічну, злу, явну софістику – древню, безпідставну, необґрунтовану, підступну брехню, запущену у світ самими жінками, яку вони самі й підживлювали й поширювали серед чоловіків підступними, таємними, обманливими методами, з метою поширення та підсилення власних чарів і задумів.

      – О, ну

Скачать книгу