– сказав я. – Але ваша розповідь мені сподобалася. Можна спитати у вас про місіс Тейт, де вона тепер і як її здоров’я?
– О, звісно, – сказав Джадсон Тейт. – Ми живемо в Джерсі, на Берґен-Авеню. Клімат Оратами не підійшов місіс Тейт. Ви, припускаю, ніколи не вивчали черпаловидний і надгортанний хрящі?
– Ні, – сказав я, – я ж не хірург.
– Перепрошую, – сказав Джадсон Тейт, – але кожен має знати достатньо з анатомії і терапії заради безпеки власного здоров’я. Раптова застуда може викликати капілярний бронхіт чи запалення легеневих пухирців, що може серйозно пошкодити органи мовлення.
– Може й так, – сказав я, трохи нетерпляче, – але я ж не спеціаліст. А говорячи про дивні вияви жіночих почуттів, я …
– Так-так, – перебив мене Джадсон Тейт, – у них все інакше. Але, до чого я вів: коли ми повернулися в Оратаму, то я довідався від Мануеля Ікіто, що то була за мікстура. Я вже розказав, як швидко вона допомогла мені повернути голос. Він приготував її з рослини чучула. Дивіться.
Джадсон Тейт дістав з кишені подовгувату, білу картонну коробку.
– Від будь-якого кашлю, – сказав він, – чи застуди, будь-яких уражень бронхів, я маю найкращий засіб на світі. На коробочці є склад. Кожна таблетка містить локрицю, 2 грани; толуанський бальзам, 1/10 грани; анісову олії, 1/20 мініми; дьогтьову олії, 1/60 мініми; масло кубеби, 1/60 міні-ми; рідкий екстракт чучули, 1/10 мініми.
– Я в Нью-Йорку, – продовжив Джадсон Тейт, – щоб організувати компанію з продажу ліків від усіх відомих захворювань горла. На даний момент я поширюю таблетки скромним способом. У мене тут коробочка, сорок штук, за невелику суму в сорок центів. Якщо вас турбує…
Я встав і пішов, не сказавши ні слова. Я повільно рушив через парк біля готелю, залишаючи Джадсона Тейта наодинці зі своїм сумлінням. Ранили мої почуття. Він поділився зі мною історією, яку я міг використати. У ній було трохи життя, трохи штучності, і якщо їх добре перемішати, то можна продати. Зрештою, виявилося, що це комерційна пігулка, вправно вкрита цукром вигадки. Найгірше те, що я не міг її продати. Відділи реклами та бухгалтери дивляться на мене зневажливо. А для літератури вона не годиться. Тому я сів на лавку з іншими розчарованими, поки в мене не почали опускатися повіки.
Я пішов додому і, за звичкою, годину присвятив читанню оповідань в улюблених журналах. Це щоб повернути думки назад до мистецтва.
Я читав, і зі сумом та безнадією відправляв журнали один за одним на підлогу. Усі автори, без винятку – які могли би стати бальзамом мені на душу – весело й життєрадісно писали про якусь марку машини, яка, очевидно, надихала їх на творчість.
І коли я пожбурив останній із моїх журналів, я збадьорився.
– Якщо читачі можуть проковтнути стільки автомобілів, – сказав я до себе, – то можуть і прийняти одну «Чудодійну Тейтову Таблетку з Чучули для Бронхів».
Якщо побачите цю історію десь надруковану, то зрозумієте, що бізнес є бізнес, і якщо
