один одному свої недуги. Я розповів Джорджеві та Вільямові-Гаррісу, як я себе почуваю, коли встаю вранці, а Гарріс розповів нам, як він себе почуває, коли лягає спати; а Джордж став на постилку перед каміном і влаштував нам цілу виставу, дуже наочно й виразно показавши, як він себе почуває вночі.
Джорджеві, бачте, тільки здається, ніби й він хворий; насправді ж він здоровісінький.
Потім у двері постукала місіс Попетс і спитала, чи вже подавати нам вечерю. Ми сумно посміхнулись один до одного й відповіли, що, мабуть, спробуємо щось проковтнути. Гарріс сказав, що дрібка їжі в шлунку все ж таки часом полегшує хворобу; тоді місіс Попетс унесла тацю, ми підсіли до столу й трохи побавились біфштексом із цибулею та ревеневим пирогом.
Я, напевне, був тоді в дуже тяжкому стані, бо, пам’ятаю, через якихось півгодини вже втратив будь-який інтерес до їжі – річ незвичайна для мене – і навіть не схотів сиру.
Виконавши цей обов’язок, ми знову наповнили келихи, закурили люльки й повели далі розмову про своє здоров’я. Жоден з нас не знав напевне, що саме з ним діється; але щодо причини наша думка була одностайна: ми перевтомилися.
– Нам потрібен відпочинок, – сказав Гарріс.
– Відпочинок і цілковита зміна оточення, – додав Джордж. – Розумове перенапруження виснажило й ослабило наші організми. Нове оточення, де не буде постійної необхідності весь час думати, відновить рівновагу нервової системи.
Джордж має двоюрідного брата, що в протоколах поліції звичайно пишеться студентом-медиком; а тому він, природно, полюбляє висловлюватись, як домашній лікар.
Я погодився із Джорджем і сказав, що треба знайти якусь глуху, забуту світом місцину, далеко від людського мурашника, і промріяти погожий тиждень чи два у її сонній тиші – такий собі напівзабутий закуток, схований феями від гамірного світу, щось ніби орлине гніздо, приліплене на скелі Часу так високо, що рев бурхливих хвиль дев’ятнадцятого сторіччя лиш ледь чутно долинає туди.
Гарріс відказав, що це бредня. Він, мовляв, знає такі місця, як я маю на увазі; там лягають спати о восьмій годині, спортивної газети не дістанеш ні за які гроші, а по куриво треба ходити пішки за десять миль.
– Ні, – сказав він, – коли хочете відпочити й змінити оточення, нема краще, як подорож морем.
Але я рішуче повстав проти морської подорожі. Морем корисно поплавати місяців зо два – зо три, але тиждень – це нікуди не годиться.
Відпливаєш у понеділок, твердо переконаний, що на тебе чекає неабияка втіха. На прощання махаєш рукою друзям, що прийшли тебе проводжати, закурюєш найдовшу свою люльку й походжаєш по палубі, так пишаючись, немовби ти капітан Кук, сер Френсіс Дрейк і Христофор Колумб в одній особі. У вівторок ти вже не радий, що поплив. У четвер, середу й п’ятницю ти не радий білому світові. У суботу ти вже спроможний випити трохи бульйону й посидіти в шезлонгу на палубі, із кволою, сумирною усмішкою відповідаючи на запитання добросердих людей, як ти себе почуваєш. У неділю ти починаєш ходити своїми ногами і їсти справжню їжу. А в понеділок, стоячи із саквояжем і парасолькою біля
