так: «З цією анархо-куркульською розпустою пора покінчити, покінчити твердо, раз назавжди, так щоб нікому більше не кортіло».
Наказ Троцького № 107 визначив, що махновський рух має бути «стертим з лиця землі» за «відкриття фронту білим», за збір «антирадянського» з’їзду. За організацію цього з’їзду, участь у ньому та розповсюдження відозв про з’їзд Троцький наказав розстрілювати. У наказах Троцького стверджувалося, що Махно «відкрито закликав до повстання проти Радянської влади на Гуляйпільському з’їзді». Але ж з’їзд не відбувся з причини захоплення району Гуляйполя білогвардійцями, а на квітневому з’їзді Махно взагалі був відсутній.
Махно відсилає кілька телеграм Леніну і Раковському, повідомляючи про свою добровільну відставку з посади і прохаючи надіслати заміну. Своє рішення Махно пояснює необґрунтованістю звинувачень з боку влади й «особистою ворожістю» Троцького, вказуючи, що така ворожість може призвести до «кривавих подій усередині трудового народу, до створення серед трудящих особливого внутрішнього фронту».
8 червня Троцький видає наказ № 108 «Кінець махновщині!» і приїжджає до Катеринослава, щоб особисто керувати боротьбою проти Махна. У Катеринославі Троцький видає наказ про створення Військово-революційного трибуналу на чолі з Г. П’ятаковим, колишнім головою уряду УСРР. Цей трибунал мав широкі повноваження, щоб «розпеченим залізом» випалити «махновщину». Розстріли заручників, розстріл за приховування зброї, розстріл родичів махновців, каральні загони та блокада сіл – така «різноманітна діяльність» була у цього кривавого трибуналу. Троцький видає наказ про розстріл усіх, хто стане «під прапори Махна».
4 червня 1919 р. махновські частини здійснили спробу контратакувати білогвардійців. Але за добу білі перешли в загальній наступ. Кінний корпус Шкуро, наступаючи на Захід, вийшов у тил махновцям. На цей час проти махновців діяла білогвардійська група, яка складалася з 14 тис. вояків, 8 панцерних потягів та 83 гармат.
Деякі махновські полки, опинившись у повному оточенні, без набоїв, повністю загинули – полонених повстанців білі страчували. Не маючи артилерійської підтримки, вони з холодною зброєю кидалися в бій проти козачої кавалерії, ішли під кулеметний вогонь, гинули сотнями, не залишаючи своїх позицій. Біла кіннота несподівано прорвалася до Гуляйполя. Маючи ще 10 тис. повстанців, Махно спробував утворити заслін перед білими біля Гуляйполя. На деякий час махновцям вдалося вибити ворога з околиць Гуляйполя. Селяни Гуляйполя із сокирами та вилами вели рукопашний бій проти білогвардійців, надихаючись прикладом батька, який перебував в епіцентрі бою. Кілька разів коні під Махном гинули, але сам він залишався неушкодженим. 8 червня 1919-го три кінні полки козаків вибили махновців з Гуляйполя. Під час боїв неподалік від Гуляйполя, на ст. Гайчур, були зосереджені частини Червоної армії (3 тис. бійців), що не втручалися в бій між махновцями та білими. За розрахунками
