абутих знань про світ для покращання умов власного життя.
Проте саме тоді, коли виникло прагнення людини до пізнання світу, з’явилися перші паростки наукового підходу до спостереження та аналізу реальності.
Давні греки хотіли знайти першооснову всього того, з чого складається світ. Великі древні мислителі Демокріт, Платон, Арістотель стояли біля джерел того, що ми зараз називаємо фізичною наукою. До речі, саме Арістотель уперше застосував це слово – фізика (грецькою – τα′ ϕυσικα′ ) для визначення науки про природу.
Проте якщо ми говоримо, що фізика вивчає природу, то відразу ж виникає питання: а що вивчають біологія, геологія, хімія та інші природознавчі науки? Річ у тім, що фізична наука відкриває найбільш загальні закони природи, пояснюючи певні конкретні явища дією цих загальних законів.
Що це означає? Наприклад, коли фізик досліджує різні властивості рідини, він не цікавиться, чи та рідина є водою в річці, живильним соком рослини чи кров’ю в судині. Вже потім виявлені фізиком закономірності біолог чи лікар зможуть застосувати для пояснення тих чи інших явищ, пов’язаних з конкретними напрямками 'іх роботи.
Дослідження будови речовини також є передусім завданням фізики. Потім, коли фізичні властивості виявлені, можна перенести іх на дослідження та пояснення явищ, які вивчають інші природознавчі галузі – біологія, геологія тощо.
Здобувати знання про навколишній світ людину спонукала боротьба за існування. Спочатку це було лише випадкове й неусвідомлене застосування якихось природних знарядь для захисту та полювання. З часом людина почала обробляти такі знаряддя і виготовлячи більш удосконалені. Отримання та застосування вогню було справжнім проривом у нове існування людини на землі.
Знайти один науковий доказ для мене більш важливо, ніж завоювати все персидське царство.
Саме в ті прадавні часи у людини почали накопичуватися перші уявлення і знання про світ. Хоча ті знання з точки зору сьогоднішнього дня і не можна назвати по-справжньому науковими, проте вони були першою спробою зрозуміти й описати навколишнє середовище.
Напевно, одним із найважливіших завдань, які намагалися вирішувати перші людські цивілізаціі, було визначення часу, бо це мало велике значення передусім для землеробства. Свідчення про календар та астрономічні спостереження можна знайти у Давньому Єгипті та Вавилоні, а також у спадщині великих цивілізацій Південної Америки.
Безумовно, грандіозні споруди прадавніх держав (храми, піраміди, фортеці) потребували певних навичок та уявлень про будівельну механіку. Ми і нині захоплюємося величезними спорудами тих минулих часів і ставимо собі питання, як їх могли збудувати. А єгипетська та вавилонська математика теж вражають своїми винаходами числа, геометрією, вимірюванням часу!
Однак прабатьківщиною природничих наук слід вважати Давню Грецію, вчені якої (на відміну від багатьох прадавніх мудреців Сходу!) намагалися знайти логічні докази висловлюваних ними ідей.
Початок розвитку грецької науки зазвичай відносять до VII—VI ст. до н.е., вважаючи її основоположником Фалеса Мілетського. Саме йому належать висловлювання про існування матеріальної першооснови всіх речей, про розвиток речей з цієї першооснови. А уявіть собі, що родич та учень Фалеса Анаксимандр висловлювався навіть про розвиток усього Всесвіту, що й зараз викликає подив і захоплення!
До наших часів не дійшли роботи великого Демокріта (460— 370 ст. до н.е.), але завдяки пізнішим описам та переказам, зокрема поетичним (наприклад, поема римського поета Лукреція «Про природу речей»), нам відомі його революційні на той час ідеї.
Відомо, що Демокріт народився у фракійському місті Абдера, що на березі Егейського моря. Він багато подорожував: бував у Єгипті, Вавилоні, Персії, Індії, Ефіопії.
З переказів його робіт випливає, що в основних положеннях про будову речей він стверджував існування величезної кількості різних атомів, з яких складаються всі тіла.
Проте, мабуть, однією з найвизначніших постатей давньогрецької науки був Арістотель (384—322 рр. до н.е.). Він народився в грецькому місті Стагір, що неподалік від Македонії. Оскільки батько Арістотеля був лікарем македонського царя Амінти, то й уся царська родина була знайома з родиною Арістотеля. Син Амінти, Пилип, ставши царем, запросив Арістотеля до свого сина Олександра вчителем. Уже згодом Олександр, відомий полководець та цар Олександр Македонський, казав: «Я шаную Арістотеля нарівні зі своїм батьком тому, що коли батькові я завдячую життям, то Арістотелеві – всім, що надає йому ціну».
Працював Арістотель і в Афінах – разом з видатним філософом Платоном, якого вважав своїм учителем.
