хвилину, секунду або частку секунди) ми помічаємо зміну положення тіла в просторі. Тобто, узагальнюючи, треба сказати, що рух тіла є процесом зміни його положення в просторі відносно інших тіл з плином часу.
Коли ж говорять про стан спокою певного об’єкта, то мають на увазі, що цей об’єкт не рухається саме відносно якогось іншого, обраного за тіло відліку, тобто в нашому прикладі ви перебуваєте у стані спокою відносно дивана.
Ось це й називають відносністю руху:
по відношенню до різних об’єктів рух того ж самого тіла виглядає по-різному.
Проте поряд з відносністю у механічного руху є й певні риси того, що не змінюється навіть тоді, коли на той самий рух буде дивитися який-небудь інший спостерігач.
Наприклад, якщо відносно землі відстань між двома певними тілами збільшується, то відносно якогось іншого тіла відліку відстань між цими тілами теж буде збільшуватися, тобто відстань між тілами є абсолютною, однаковою з точки зору різних спостерігачів.
Наприклад, уявіть собі, що на палубі теплохода, що пливе річкою, розходяться танцюючі пари, а ви спостерігаєте їх рух, сидячи на березі. Що спостерігає у той самий час ваша мама, яка стоїть на тій самій палубі, – невже, що пари сходяться?.. Мабуть, ні. Тобто, відстань між танцюристами і з вашої точки зору, і з точки зору вашої мами буде однаковою. І ви однаково будете бачити її збільшення.
Ученим потрібна була не одна сотня років, щоб зрозуміти, що рух тіл є невід’ємною їх властивістю (як говорять філософи, формою існування матеріальних об’єктів).
Одним із найважливіших розділів фізики є механіка. Вона вивчає рух тіл або їх частин. У механіці розглядається рух великих (макроскопічних) тіл. Проте виявляється, що рухаються й частинки, з яких складаються всі тіла. Рухаються певні частинки під час того процесу, який ми називаємо електричним струмом. Рухаються частинки повітря (поки що назвемо їх так), яким ми дихаємо. А коли виникає і поширюється звук, то це теж пов’язано з певним рухом – коливаннями. І так далі, і так далі…
Рух дійсно є всюди та завжди!
Що треба робити для дослідження руху
Раніше ми вже говорили, що в давнину рух практично не досліджували. Античні філософи тільки спостерігали його і висловлювали певні думки щодо особливостей цього явища.
Коли через багато сотень років за справу взявся видатний італійський учений Галілео Галілей, фізика з «умоглядної» поступово перетворилася на справді експериментальну науку.
До речі, у своїх «Бесідах та математичних доказах щодо двох нових наук, механіки та руху» 1638 р. Галілей писав: «По-перше, я сумніваюся, щоб Арістотель бачив на досліді справедливість того, що два камені, один з яких удесятеро важчий за інший, які почали одночасно падати з висоти, припустимо, сотні ліктів, рухалися б з такими різними швидкостями, що коли більш важкий дійшов до землі, більш легкий пройшов усього 10 ліктів…»
