зору була не досить великою. Тому цікаво буде дізнатися, що в давнину існували й інші прилади, зокрема так звана клепсидра – водяний годинник.
Клепсидри були двох видів: для відмірювання певного інтервалу часу, протягом якого вода перетікає з однієї посудини в іншу (подібно до пісочного годинника), а також для визначення часу сонячної доби – подібно до сучасних годинників. У конструкціях другого виду давні механіки досягли дуже високого рівня майстерності.
Час летить стрілою, хоча хвилини повзуть…
Існували клепсидри, які діяли безупинно, причому вода поступала з водопроводу до верхньої посудини, відкіля витікала через насадку, зроблену з коштовного каменю або золота, в нижню посудину. Швидкість витікання регулювалася або враховувалася при нанесенні поділок на спеціальну шкалу.
У римлян доба від сходу до заходу Сонця розподілялася на дванадцять годин, тому в різні пори року тривалість години була різною (світовий день був різний у різні пори року!). Пізніше почали застосовувати такі годинники, в яких хід був однаковим протягом року.
Відома клепсидра Ктезібія (150 р. до н.е.) складалася з циліндричної колони, на поверхні якої для кожного з дванадцяти місяців року було нанесено знизу римськими цифрами поділки для нічних годин, арабськими – для денних. Поруч з колоною стояли фігурки двох хлопчиків: одна з них була пустотілою і через неї могла поступати вода з водопроводу; інша фігурка була прикріплена до спеціального поплавця (див. малюнок).
Вода з водопроводу надходила до пустотілої фігурки, а потім витікала з неї краплями через очі хлопчика. Далі ці краплі потрапляли через спеціальну трубочку в циліндр, що зверху мав поплавець з другою фігуркою хлопчика, який паличкою вказував на шкалу-циферблат.
У міру наповнення циліндра хлопчик з паличкою підіймався все вище й вище. Наприкінці, коли паличка-покажчик досягала цифри ХІІ, вода з циліндра за допомогою трубки-сифона витікала. У процесі витікання вода приводила до дії механізм, який повертав усю колону на певний кут так, що за рік колона робила повний оберт.
Таким чином, цей пристрій показував не тільки час протягом доби, але й місяць!
Погодьтеся, цей чудовий годинник гідний нашого подиву та захвату! Зауважимо, що інші клеп-сидри були не дуже схожі на витвір мистецтва, проте працювали за тим самим принципом.
Не дуже були поширені, проте все-таки застосовувались годинники зі свічок. На досить великій товстій свічці робили на рівних відстанях рисочки. За мірою згоряння свічки судили про те, скільки часу минуло. Звісно, що такі годинники були дуже неточними.
У XI столітті (а за іншими даними – ще в IX столітті) з’явилися перші механічні годинники, але вони були такі неточні, що треба було звіряти їх з сонячним годинником. Лише в середині XVII ст., коли Галілей відкрив закон коливання маятника, механічний годинник вийшов на новий рівень точності.
Виявилося, що більш точно
