рисою посушливого пермського періоду стала також поява кущів і рослин, які нагадували траву. Вони потребували значно менше води, ніж дерева, і тому добре розвивалися.
Але поступово пермську посуху змінив теплий і вологий клімат, і умови для життя стали сприятливішими. Рослини миттєво це відчули. Десь у середині мезозойської ери у тропічних зонах на місці пустель з’явилися густі тропічні ліси. А там, де клімат був прохолодніший, дерева пристосувалися до холодних періодів: почали скидати листя й уповільнювати всі життєві процеси – начебто «засинати» на зиму.
На зміну каламі-там, кордаїтам та насіннєвим папоротям ще у тріасі прийшли невисокі трависті папороті, гінкгові, хвойні та цикадові дерева.
Саговники
Цикадові дерева були подібні як до пальм, так і до папоротей.
Вони досі збереглися на Малайському архіпелазі, де їх називають саговими пальмами. Новими мешканцями рослинного світу стали бенетитові рослини, які є родичами цикадових. Серед них були як дерева, так і кущі. Імовірно, саме бенетити стали предками квіткових рослин, бо їхні органи розмноження були схожі на квітки.
У юрський період уже знайомі нам рослини розповсюдилися по всіх континентах. Проте чітко визначилися два рослинних пояси. У південному поясі панували тропічні ліси з саговників, бе-нетитів та араукарій, а в північному – до гінкгових лісів додалися первісні кипариси, сосни та смереки. На вологих ділянках продовжували існувати папороті, а на болотах – хвощі. Проте вони дуже зменшилися в розмірах. З’явилися також величезні секвої (мамонтові дерева), висота яких сягала 100 м, а товщина стовбура – 6-11 м. Вони й досі збереглися в горах Каліфорнії та Південного Орегону в США.
У юрі клімат за температурною ознакою наблизився до сучасного. На півночі став випадати сніг, а в помірній зоні почалися сезонні похолодання, тобто зими. Проте в цілому на планеті було значно тепліше, ніж тепер. Тому далеко на півночі, навіть на островах Льодовитого океану, вкупі з соснами і ялинами росли теплолюбні дерева – саговники, кипариси, бенетити, секвої, гінкго, папороті. З часом, наприкінці мезозою, їх сусідами стали нові мешканці рослинного світу – квіткові рослини, які поступово витісняли голонасінні і спорові.
Гілочка гінкго з суцвіттями
У 1941 р. японський палеоботанік Сигеру Мікі знайшов у кайнозойських відкладеннях незвичайні гілочки якоїсь хвойної рослини, схожої на секвою. Гілочки мали м’які та пласкі голки, які розташовувалися двома рядами. Детальне вивчення довело, що рослина належить до зовсім нового роду.
Мікі назвав її метасеквоєю. Потім її рештки були знайдені в юрських відкладеннях. Стало зрозумілим, що вчені мають справу з дуже давнім мешканцем зеленого світу. Несподівано у 1944 р. китайські ботаніки знайшли в Центральному Китаї живі метасеквої, які росли на площі 800 км2. Більше ніде на земній кулі цієї
