Гадав, ви сказали шість годин. Ви знайдете одяг для підлітків у наступному залі.
Містер Баттон сумно повернувся назад. Потім – зупинився, осяяний, і вказав пальцем на одягненого манекена у вітрині крамниці:
– Ось! – вигукнув він. – Я візьму цей костюм, зніміть його з манекена.
Клерк витріщився на нього:
– Як же так, – запротестував він, – це ж не дитячий одяг. Зрештою, якщо й дитячий, то лише для манекена.
– Загорніть це, – наполягав покупець нервово. – Це саме те, що я хочу.
Вражений клерк підкорився такій волі.
Повернувшись у клініку, містер Баттон зайшов у палату й ледь не жбурнув пакетом у сина:
– Тут твій одяг, – відрізав він.
Старець розкрив пакета й сумнівно оглянув вміст.
– Це виглядає доволі смішно, – поскаржився він, – я не хочу вбиратися, як шимпанзе.
– Ти зробив шимпанзе з мене! – шалено вигукнув містер Баттон. – Немає значення, як смішно ти виглядаєш. Одягни це, або ж я… або ж я тебе відлупцюю! – він неспокійно проковтнув останнє слово, проте відчув, що це саме те, що потрібно сказати.
– Ну добре, тату, – сказав він, гротескно вдаючи синівську повагу. – Ти жив більше, ти знаєш краще. Я покірний твоєму слову.
Після слова «Тату» містер Баттон почав відчувати напруження.
– І поквапся.
– Я намагаюся, тату.
Коли його син одягнувся, містер Баттон похмуро оглянув його. Костюм складався зі шкарпеток у крапочку, рожевих штанів та блузи з білим комірцем. Покриваючи її майже до поясу, довгими хвилями вилася білувата борода. Враження було не з найкращих.
– Зачекай-но!
Містер Баттон схопив хірургічні ножиці й трьома гострими рухами відрізав великий шматок бороди. Та навіть після такої імпровізації ансамблеві бракувало звучання. Густа щетина на підборідді, сумні очі, старі зуби на фоні хлопчачого костюма виглядали досить дивно.
Та містер Баттон, проте, був незворушним і простягнув свою руку:
– Ходімо! – сказав він суворо.
Його син довірливо за неї вхопився.
– Як ти збираєшся мене назвати, татку? – запитав він, як тільки-но вийшли з палати, – допоки ти не придумаєш кращого імені, я буду просто «немовля»?
Містер Баттон пробурчав:
– Я не знаю, – відказав різко. – Гадаю, ми назвемо тебе Мефуселай.
3.
Навіть після того, як новому дитяті з сім’ї Баттонів підрізали й перефарбували волосся в ненатуральний коричневий, як його підборіддя побрили до блиску й одягли в маленький хлопчачий костюм, зшитий на замовлення кравцем, який не міг прийти до тями, Баттону все ж довелося визнати, що його син був помилкою для родини. Попри свій похилий вік Бенджамін Баттон – так його назвали, відмовившись від слушного, проте такого зухвалого імені Мефуселай – мав п’ять футів вісім дюймів росту. Його одяг цього не приховував так, як і коротке волосся й пофарбовані брови
