не лише страх, а й можливість тверезо оцінювати ситуацію. Лише коли дивився на алігаторів унизу, які терпляче чекали на здобич, поволі приходив до тями. Спрага мучила його все сильніше, й гіркувате листя дерева уже не рятувало від неї. Зрештою він утратив лік часу й здатність мислити. Просто поглядав на хижаків і час від часу сповнював нетрі мангрів повним розпачу й жаху криком.
Алігатори зникли так само раптово, як і з’явились. Скільки пройшло днів і чому це сталось, Степан не знав і навіть не намагався аналізувати. У нього не залишилось сил для аналізу. Він просто сплигнув у баговиння й пішов далі, не розбираючи дороги. Йшов довго, раз по раз падаючи і знову підіймаючись. Коли зарості закінчились і перед ним постала смужка обробленої землі, на якій рівними рядами росли зелені пагони маїсу, він уже нічого не відчув. Просто упав серед поля і почав зосереджено зривати пагони і гризти зубами свіжу зелень.
Коли все було скінчено, Мешика дбайливо загорнув у ганчірку свою здобич, наблизився до діжки з водою і заходився змивати кров з рук і одягу. Він вже закінчував, коли за дверима почув голоси і тупіт кількох пар ніг. Швидко озирнувшись, Мешика шмигонув у двері, які відокремлювали приміщення кузні від побутової кімнати, у якій убитий коваль відпочивав і харчувався. Мешика озирнувся. Окрім кількох скринь, широкої лави й столу, на якому залишились залишки нехитрого обіду, він побачив вихід – низькі, зачинені на засув двері. За спиною почув стукіт і голоси.
– Агов, господарю! – покликав хтось.
Очікувати, що відбудеться далі, Мешика не збирався. Клацнув засув, і обличчя ущипнув подув морозного вітру. Раптом немов чиясь невидима рука рвонула за одяг. Мешика відчув напад шаленого жаху, рвонувся і побіг геть. У його уяві виникли посинілі обличчя мерців, які намагаються затримати його на місці злочину. Лише згодом, помітивши, що плащ розірвано, зрозумів, що відбулось. У темряві він зачепився за засув дверей. І ще Мешика з’ясував, що загубив сувій, який подорожував з ним через океан. На ньому було зображення бога Мештлі. А також календар, який він зобразив сам, помітивши дату, коли сили зла спробують побороти бога сонця і кинути світ у довічну темряву. Втрата засмутила Мешику. Проте він швидко заспокоївся. Отриманий щойно трофей дозволить пережити ще одну ніч. А це найголовніше. Вечірні сутінки миттєво проковтнули замотану у плащ людину, а тривожні крики, які залунали від протилежного входу до кузні, змусили перехожих кинутись саме туди, ігноруючи одиноку постать, що поспішала у протилежному напрямку. За кілька хвилин наїзник у санях, запряжених парою коней, залишив за спиною місто і поїхав у темряву.
Розділ VII
Скеля над Руською брамою прибралась у снігову шапку і виглядала білою та пухнастою. Втім, як і береги Смотрича. Потік, більше схожий у цю пору року на невеличкий ручай, аніж на повноводну річку, швидко ніс свої води серед скелястого каньйону, у петлі якого знаходився Кам’янець.
