і невнормованого заволодіння безпосередньо бажаним. Ще набагато раніше гомерівських часів у відсталих грецьких землях збереглося піратство як легітимний промисел, ба в багатьох примітивних народів насильницьке пограбування вважається навіть шляхетнішим, ніж чесна сплата. І це останнє цілком зрозуміле: при обміні та сплаті підпорядковуються певній об’єктивній нормі, перед якою сильна й автономна особистість відступає на задній план, до чого вона часто якраз не схильна. Через це взагалі виникає зневага до торгівлі з боку дуже аристократично-норовливих натур. Але через це обмін сприяє і спокою стосунків поміж людьми, позаяк вони визнають у ньому інтерсуб’єктивну, в однаковій мірі надпорядковану над ними об’єктивність [Sachlichkeit] і нормування.
Як слід припустити від початку, має місце ряд опосередкувальних явищ між чистою суб’єктивністю зміни посідача, які являють собою пограбування і подарунок, до його об’єктивності у формі обміну, в якому речі обмінюються відповідно до рівної величини вартості, що міститься в них. Сюди належить традиційна взаємність дарування. В багатьох народів побутує уявлення, що подарунок можна приймати лише в тому разі, якщо є змога віддячити на це віддарунком, набути його так би мовити заднім числом. Це прямо переходить у регулярний обмін, якщо він, як часто трапляється на Сході, відбувається так, що продавець «дарує» об’єкт покупцеві – проте лихо останньому, якщо він не робить відповідний віддарунок. До цього належить так звана прохальна праця [Bittarbeit], яка має місце в цілому світі: збирання сусідів або друзів для підмоги при нагальних роботах без сплати за це винагороди. Принаймні усюди звично щедро пригощати прохальних працівників і влаштовувати їм за можливістю невелике свято, так що, наприклад, про сербів повідомляють, мовляв, лише заможні мають змогу дозволити собі скликати таке добровільне товариство працівників. Звичайно, ще й сьогодні на Сході та часто навіть в Італії не існує поняття відповідної ціни, яка і для покупців, і для продавців утворювала б певну межу і фіксацію суб’єктивних переваг. Кожен продає так дорого і купує так дешево, як він здатен досягти від протилежної сторони, обмін становить винятково суб’єктивну акцію між двома особами, завершення якої залежить тільки від хитрості, жадання і наполегливості сторін, однак не від речі та її надіндивідуально обґрунтованого співвідношення з ціною. Оборудка полягає саме в тому – як розтлумачував мені один римський торговець антикваріатом, – що продавець вимагає забагато, покупець пропонує замало і так потроху вони наближаються аж до прийнятної точки. Отже, тут виразно помітно, як об’єктивно відповідне виявляється із взаємної протидії суб’єктів – ціле [являє собою] входження передуючих обмінові відносин у вже загальне мінове господарство, яке, однак, ще не досягнуло своїх наслідків. Обмін уже присутній, вже існує об’єктивна подія між вартостями, однак його виконання цілком суб’єктивне, його модус і його величини
