Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
все не правильно позначається поняттям придатності (або корисності). Те, що насправді мають на увазі, являє собою бажаність об’єкта. Бо ж будь-яка придатність не спроможна спонукати до господарських операцій із предметом, якщо її наслідком не є його бажаність. А фактично це не завжди так. Яке-небудь «прагнення» може бути співзвучним з якимось уявленням корисних нам речей, проте дійсне бажання, що має господарське значення і започатковує нашу практику, не стається навіть щодо того, коли йому протидіють тривала бідність, конституційна інертність, відведення до інших сфер інтересів, байдужість почуття до теоретично визнаної користі, осягнута неможливість досягання та інші позитивні й негативні моменти. З іншого боку, ми бажаємо і, отже, по-господарськи оцінюємо різноманітні речі, які без довільного розширення слововжитку не можна позначати як корисні або придатні; якщо ж, допускаючи це, всяке господарське бажання хочуть підвести під поняття придатності, то все-таки логічно необхідно – бо, з іншого боку, не все придатне також є бажаним – встановити бажаність об’єктів як остаточно вирішальний момент для господарського обігу. Однак навіть після цієї коректури він у жодному разі не є абсолютним моментом, що уникає відносності оцінки. Бо, як ми побачили раніше, по-перше, саме бажання не доходить до свідомої визначеності, якщо між об’єктом і суб’єктом не з’являються перешкоди, труднощі, жертви: ми дійсно бажаємо тільки там, де споживання предмета вимірюється за проміжними інстанціями, де принаймні ціна терпіння, полишення іншого прагнення або споживання відсуває від нас предмет на дистанцію, воління подолати яку і становить його бажання. Тож його господарська вартість, по-друге, яка піднімається на підставі його бажаності, може вважатися підвищенням або сублімацією закладеної вже у бажанні відносності. Адже на практичну, тобто таку вартість, що входить в господарський процес, бажаний предмет перетворюється лише через те, що його бажаність порівнюється з бажаністю якогось іншого предмета і тим самим взагалі набуває міри. Тільки якщо є другий об’єкт, щодо якого я чітко усвідомлюю, що хочу віддати його за перший об’єкт, або перший за цей другий, кожен з них має визначувану господарську вартість. Для практики початково настільки ж мало існує якась одинична вартість, як і для свідомості початково існує одиниця. З різних боків було наголошено, що двійка давніша за одиницю. Шматки поламаної палиці потребують якогось слова для множини, цілою є «палиця» як така, і в позначенні її як «однієї» палиці міститься спонука тільки в тому разі, якщо, скажімо, дві палиці розглядаються в якому-небудь відношенні. Таким чином, просте бажання об’єкта ще не веде до того, що він має господарську вартість – бо ж у самому собі він не знаходить потрібної для цього міри: лише порівняння бажань, тобто взаємозамінність [Tauschbarkeit] їхніх об’єктів, фіксує кожного з них як визначену за своїм рівнем, отже, господарську вартість. Якби ми не володіли категорією рівності [Gleichheit] – однієї з тих фундаментальних категорій,
