частинах ми маємо вже множинність елементів, у співвідношенні яких полягає множина. Якщо ми уявимо, ніби в цілому світі існує лише одна єдина лінія, то вона взагалі не була б «довгою», бо їй бракувало б кореляції з іншими лініями, – через що в загально визнаний спосіб і не можна висловити жодного визначення міри про світ як ціле, бо поза собою він не має нічого такого, у відношенні з чим він міг би мати певну величину. Одначе в такому становищі фактично перебуває будь-яка лінія, поки її розглядають без порівняння з іншими, відповідно, без порівняння її частин одна з одною: вона не коротка, не довга, а перебуває ще потойбіч всієї цієї категорії. Отже, ця аналогія замість спростування відносності господарської вартості радше пояснює її.
Якщо ми мусимо вважати господарство спеціальним випадком загальної живої форми обміну, віддачі за певний здобуток, то вже з самого початку ми припускатимемо в рамцях її і такий випадок: вартість здобутку не приноситься так би мовити у готовому вигляді, а почасти або навіть цілковито приростає до бажаного об’єкта тільки через міру потрібної для цього жертви. Звісно, ці випадки, настільки часті, наскільки ж вагомі для вчення про вартість, здається, заховують у собі якусь внутрішню суперечність: ніби вони спонукають нас приносити жертву вартості за речі, які для нас самі по собі безвартісні. Все ж розумним чином ніхто не віддає певної вартості, не одержуючи за це принаймні вартості однакового рівня, і, навпаки, мета одержати свою вартість тільки ціною, яку ми мусимо дати за це, може траплятися лишень у спотвореному світі [verkehrtenWelt]. Звичайно, це вже слушно для безпосередньої свідомості, навіть більш слушно, ніж уважає та популярна позиція в інших випадках. Фактично вартість, яку суб’єкт віддає за іншу вартість, для самого цього суб’єкта (за фактичних обставин даного моменту) ніколи не може бути більшою за ту, на яку він вимінює. Будь-яка протилежна позірність ґрунтується на змішуванні дійсно відчутої суб’єктом вартості з тією, яка притаманна відповідному предметові обміну згідно з іншою середньою оцінкою [Taxierung] або такою, що здається об’єктивною. Так, хтось при голодоморі віддає клейнод за шматок хліба, бо за даних обставин останній йому більше вартісний, ніж перший. Однак певні обставини завжди належать до того, що з об’єктом пов’язується певне відчуття вартості, бо кожне таке відчуття тримається на цілому багаточленному, охопленому сталим плином, пристосуванням і перетворенням, комплексі нашого почування; вочевидь, принципово байдуже, чи ці обставини одноразові, чи відносно постійні. Тим фактом, що голодний віддає клейнод, він недвозначно доводить, що хліб йому більше вартісний. Отже, не підлягає сумніву, що в момент обміну, принесення жертви, вартість виміняного предмета утворює межу, до якої найбільше може підніматися вартість відданого предмета. Зовсім незалежно від цього має місце питання, звідки ж бере той перший об’єкт свою так потрібну вартість, і чи не з жертви, яку він має принести за це, так що
