концентрації всієї сутності – отже, тим самим також максимум зречення, жертвування всім стороннім, віддачі суб’єктивного об’єктивній ідеї. І якщо на противагу цьому естетична продукція і все легке, граційне, плинне зі самозрозумілості потягу розкриває непорівнянну принадність, то ця остання завдячує своєю особливістю все ж і ширяючому поряд почуттю тягаря і жертви, які зазвичай виступають умовою такого самого здобутку. Рухливість і невичерпна здатність до комбінацій наших психологічних змістів часто викликає те, що значливість певного зв’язку переноситься на його пряме обертання, приблизно так, як асоціація між двома уявленнями так само здійснюється через те, що вони приписуються одне одному, як і через те, що вони заперечують одне одного. Цілком специфічну вартість того, що ми здобуваємо без подоланої трудності і мов подарунок щасливого випадку, ми відчуваємо все ж лише на ґрунті того значення, яке для нас має саме важко роздобуте, виміряне жертвою – це є тією самою вартістю, але з негативним показником, і ця остання [вартість] є первинною, з якої може виводитися та перша, але не навпаки!
Звісно, це можуть бути перебільшені або виняткові випадки. Щоб знайти їхній тип в усьому обширі господарської сфери вартості, здається, спочатку потрібно господарність, як специфічну відмінність або форму, поняттєво відмежувати від факту вартостей як загального, або від їх субстанції. Якщо ми сприймемо вартість як щось дане і наразі не дискусійне, то після всього попереднього безсумнівно принаймні те, що господарська вартість як така притаманна певному предметові не в його ізольованому для-себе-бутті, а лише внаслідок використання іншого предмета, що віддається за нього. Дикий плід, якого збирають без зусиль і який не обмінюють, а безпосередньо споживають, не є господарським товаром; за такий його можна вважати в крайньому разі тоді, коли його споживання заощаджує, скажімо, якусь іншу господарську витрату. Але якби всі потреби способу життя були задоволені таким чином, що жертва не пов’язувалася б із жодною точкою, то люди якраз не господарювали б, так само мало, як птахи, риби або мешканці казкової країни. Бодай яким шляхом два об’єкти А і В стали вартостями: господарською вартістю А стає тільки через те, що я мушу дати за нього В, а В тільки через те, що я можу одержати за нього А – при чому, як зазначалося, принципово байдуже, чи здійснюється жертва шляхом віддачі певної вартості іншій людині, отже, шляхом міжіндивідуального обміну, або в сфері інтересів індивідууму, шляхом підрахунку зусиль і результатів. В об’єктах господарства цілковито не знайти нічого, крім значення, яке кожен із них прямо або непрямо має для нашого споживання, і виміну, що відбувається між ними. Оскільки, як визнано, самого лише першого ще не вистачає для того, щоб зробити предмет господарським, то тільки останній може додавати йому специфічної відмінності, яку ми називаємо господарською. Щоправда, це відмежування вартості і її господарської
