між людьми і здійснює себе лише в інтересах, об’єктах або у всевладді, які ми називаємо правовим змістом, «правом» у вузькому сенсі слова, і які самі по собі і для себе взагалі не мають жодного визначуваного, в них самих помітного «справедливого» або «несправедливого» відношення до індивідуума. Тільки якщо те відношення існує і закріпилося в норми, ці останні, ніби охоплюючи заразом одиничну людину й одиничний зміст, із самих себе можуть характеризувати як справедливе повноваження того відношення розпоряджатися цими нормами. Так, звісно, може бути якась справедлива грошова ціна для якогось товару; проте лише як вираз певного, зрівноваженого в усіх аспектах мінового відношення між цим товаром та іншими товарами, а не як наслідок змістовної сутності товару для себе і грошової суми для себе, які, радше, зовсім незв’язно протистоять одне одному, потойбіч справедливого і несправедливого.
Те, що значення грошей: репрезентувати в собі господарську відносність об’єктів (від чого відгалужуються їхні практичні функції), не наявне у вигляді готової дійсності, а на кшталт усіх історичних утворень лишень поступово прояснює своє явище до чистоти поняття, яке ми мислимо як їхнє покликання [Beruf] і їхнє місце немов у царстві ідей, – це знаходить свою подібність у тому, що про всі товари можна сказати, мовляв, у певному сенсі вони є грішми. Будь-який предмет b, що обмінюється на a, і його теперішнім власником – на c, в цьому аспекті, потойбіч його речових якостей, відіграє роль грошей: він становить вираз того факту, що b, a і c обмінні один на одного, і тієї міри, в якій вони є такими. Відбувається це з незліченною кількістю предметів, і ми справді помічаємо, що чим далі ми повертаємося до розвитку культури, тим більше число цілком різноманітних об’єктів у досконаліший або рудиментарніший спосіб виконують функцію грошей. Доки предмети ще вимірюються один одним in natura[15], тобто вимінюються один на один, їхні суб’єктивні та їхні господарсько-об’єктивні якості, їхнє абсолютне та їхнє відносне значення ще перебувають у нероз’єднаному стані; вони перестають або можуть переставати бути грішми в тій самій мірі, в якій гроші перестають бути споживчими товарами. Гроші дедалі більше перетворюються на вираз господарської вартості, бо сама вона є тільки-но відносністю речей як обмінних одна на одну, але зі свого боку ця відносність в об’єктах, що перетворюються на гроші, більше і більше опановує інші їхні якості, поки вони не стануть, зрештою, нічим іншим, як посталою у вигляді субстанції самою відносністю.
Якщо шлях до грошей виходить із натурального обміну, то (ще в рамках цього останнього) його напрямок обраний тільки тоді, коли один єдиний об’єкт міняють не на інший єдиний об’єкт, а на множинність інших об’єктів. Якщо корову віддають за раба, вбрання – за талісман, човен – за зброю, то процес зважування вартості ще вповні не порушений, він не відбувається через редукцію об’єктів до якогось
У природному вигляді, натурально
