Що ж маємо чинити, чи тільки будемо дивитися крізь шпару? А він натискає сильно – ото бачите, що люд його віри поширюється і змножує свої церкви не тільки по всій Європі, а вже і в Азії, і в Палестині! І приходить до того, що не тільки в християнських церквах, але й повсюди поміж невірними поганинами, зловленими у віру Христовими апостолами, буде зображене й пошановане на стовпах і колонах, мідних і мармурових, Христове ім’я, а наші хвали й офіри через те цілком згинуть і загаснуть. Божниці наші порожнітимуть, а ідоли впадуть ув остаточну згубу. Йому ж самому, як єдиному Богові, всі народи воздадуть хвалу і принесуть офіри, а нас до своїх церков і входити не пустять. І чим раніше хвалилися ми, те тепер мусимо відстраждати так, що душ, підданих гріхові, не буде і за них перестане платитися Плютонові[8] трибут (контрибуція). Чуєте ж бо, не допустимо до того, візьмемо перед себе давню свою мужність; коли ми вергали в небо вогнем і докучали мечем небесному князівству – тоді ми, либонь, програли й лишилися переможені, однак сміливість серця нашого і справність нам признавано.
Гадаю, що й вам відомо добре, як зависний на добро наше християнський князь і гетьман Гофред[9], воюючи в Азії й Палестині наших слуг магометан, скинув багато ідолів із наших божниць і знищив твориму в них нашу хвалу; та й саме велике місто Єрусалим він здобув і зробив те саме, встановивши в ньому хвалу Христу, назорейському Богові, своєму спасителеві. Оце християнське щастя і божественна над ними милість найбільше нас тоді долягали і гризли великим жалем та болем, пронизуючи як стрілою наші серця; ви були послані від мене перешкоджати християнам у їхніх замислах, і їхні війська, що стояли тоді під Єрусалимом, мали порозрізнювати всілякими способами і спритами, змішати і припровадити їх до крайньої руїни, чого, либонь, цілком не досягли, але й досягли немало, вчинивши значний ущербок у тих військах своїми спритами. Хвалю отож вірну вашу службу, завдяки якій ми погубили, почавши від синів Володимира, того другого після Андрія[10] християно-руського апостола та хрестителя, аж дотепер, чварними війнами і сум’яттями множество християнського люду і приводите багатьох інших з православної віри до інших різних вір. Але ще немає кінця моєму бажанню. Хочу я винищити й вигубити отих кам’яносердих і у віках непохитних у своїй православній вірі русо-козарів, що більше інших народів важкі й невиносні нам своїм благочестям та лицарством. І це я вчиню незгодами й чварами такими ж, як були раніше в колишніх властолюбців і начальників, – так знищите ви в землі українській і славу Христа, їхнього Бога й спасителя, нашого ж губителя. Адже вже була на цьому боці Дніпра пошкоджена й спустошена їхня земля з багатьма міцними містами і багатолюдними селами спершу через вірного нашого слугу Батия, потім і через їхніх же братів-християн поляків, а потім знову-таки через наших слуг сарацинів і агарян[11]. Одначе з бусурман, вірних наших слуг, гине від мужньої їхньої зброї
Князь Володимир мав 11 синів, які почали чвари ще за його життя, а після смерті особливо.
