style="font-size:15px;"> Ралф і так уже картав себе за те, що не зміг цього передбачити. Почуття провини було нелогічне: не вийде просто зазирнути в очі чоловіку, який прийшов до тебе на пікнік по завершенні сезону Малої ліги, і збагнути, що він замислює невимовне зло – випещує його, вигодовує, наглядає за розвитком. Але брак логіки не міг зарадити почуттям Ралфа.
Тож зараз Андерсон нахилився до копів, які сиділи попереду, тицьнув пальцем і сказав:
– Он. Спробуй місця для інвалідів.
Офіцер[8] Том Єйтс, який сидів біля водія на «місці стрільця», відповів:
– Босе, за це штраф у двісті баксів.
– Гадаю, цього разу нам пробачать, – мовив Ралф.
– Та я жартую.
У Ралфа не було настрою для дотепних поліцейських пересварок, тож він змовчав.
– Місця для калік – слухаюсь! – сказав Рамадж. – Бачу двійко вільних.
Він зайняв одне машино-місце, і троє чоловіків вийшли з автівки. Ралф помітив, що Єйтс відкинув застібку на руків’ї свого «глока», і похитав головою:
– Ти здурів? На матчі людей з півтори тисячі.
– А що як він почне тікати?
– То наздоженете.
Притулившись до капота, Ралф дивився, як двоє поліцейських Флінт-Сіті рушили до поля, прожекторів і забитих трибун, де тільки дужчали оплески й кричалки. Поспішний арешт убивці Пітерсона був рішенням, якого він і Семюелз дійшли разом (хоч і неохоче). Ідея про арешт під час матчу повністю належала Ралфові.
– Ідете? – озирнувся Рамадж.
– Ні, не йду. Ви робіть свою справу, не забудьте гарненько і гучненько зачитати йому права, а тоді ведіть сюди. Томе, як поїдемо, ти сядеш до нього на заднє сидіння. Я сидітиму попереду з Троєм. Білл Семюелз чекає на мій дзвінок, він зустріне нас у відділку. Далі ним займатиметься начальство. А от арешт – на тобі.
– Але ж це ваша справа, – сказав Єйтс. – То чого ви не хочете власноруч схопити виродка?
Ралф стояв непорушно, склавши руки навхрест.
– Тому що чоловік, який зґвалтував Френкі Пітерсона гілкою і роздер йому горло, чотири роки тренував мого сина – два в Юніорах і ще два в Малій лізі. Він торкався мого сина руками, показував йому, як тримати битку, тож я за себе не відповідаю.
– Ясно, ясно, – сказав Трой Рамадж і пішов із Єйтсом до поля.
– Агов, іще мене послухайте.
Вони озирнулися.
– Там одразу й надягнете на нього наручники. Спереду надягнете.
– Це проти правил, босе, – відказав Рамадж.
– Знаю, і мені байдуже. Я хочу, щоб усі бачили, як його ведуть у наручниках. Зрозуміло?
Коли поліцейські пішли, Ралф дістав з-за пояса мобілку. Номер Бетсі Ріґґінз стояв на швидкому наборі.
– Ти на місці?
– Звісно що на місці. У машині перед його будинком. Я і ще четверо патрульних.
– Ордер на обшук?
– Затискаю
У Великій Британії та Америці – загальна назва співробітників поліції, а не військове звання.
