завжди літає з двома паспортами. Якось забув польський і почувався, як без громадянства.
Бо він може бути лише поляком.
Офіціант приніс голубу пляшку просеко, сріблясту тубу з кубинською сигарою й малу гільйотину. Відкоркував пляшку, коли він запалював сигару. Перший келишок він випив одним духом. Сигара була чудова. Він давно не курив настільки добрих сигар. Колись у Дубліні. Багато років тому.
Він не міг припинити думати про вчорашню прогулянку по материному минулому. Проте її німецькість – це не лише лікарня самаритянок у передвоєнному Берліні й не лише цей запис у її свідоцтві про народження. Усе значно складніше. Так само, як і її біографія.
Він народився котрогось 30 квітня, і був третьою дитиною третього чоловіка своєї мами. На той день припадає Якуба. Всі вважають, ніби саме тому його назвали Якуб. Але це не так. Якубом називався другий чоловік його матері. Польський художник, який 1942 року став німцем лише тому, що народився на 12 кілометрів занадто західніше, а під Сталінградом треба було мати повні окопи. Тоді оті справді справжні німці менш справжніми німцями робили всіх.
Звичайно, відразу після цього вони робили їх також німецькими солдатами. Солдатами ставали тоді всі. Кульгаві, психічно хворі, сухотники. Усі тоді могли і повинні були бути солдатами. Другий чоловік його матері не знав цього. Він не уявляв собі ані дня, ані ночі без його матері. Тому задовго до лікарської комісії насамперед навмисне пітнів, а потім бігав уночі босий по снігу в парку – він сподівався, що дістане туберкульоз. Дістав. Але й так його взяли в окопи.
Після війни вони не знайшли одне одного. Не допомогло навіть велике кохання. Позбувшись смутку, вона повірила, що художника в неї відібрала війна і що так воно мусить бути. Тоді в її житті з’явився його, Якуба, батько. Змарнілий, красень аж до запаморочення, стовідсотковий поляк після Штуттгофа. Вона з німецькою національністю, він – після трьох років табору. Батько ніколи не дав йому відчути, що ненавидить німців. Хоча ненавидів. Цікаво, чи пробачив би йому те, що він проживав у Німеччині.
Його батьки – це найкраще свідчення того, що ті польсько-німецькі поділи – сам лише договір істориків, яким вдалося переконати цілі народи. Зрештою, вся історія – лише договір. Насамперед щодо спільного обману. Домовилися, що саме цей, а не інший обман вивчатимуть у школі.
Знов йому зробилося сумно. Досить нині сумувати – у нього ж день народження. Він налив собі наступний келишок. Сьогодні він їде додому.
ВОНА: Усі місця у вагонах першого класу були продані. Вона зробила помилку, не викупивши зворотної плацкарти ще у Варшаві. Касирка на двірці Берлін-ЗОО сказала:
– Я маю лише кілька вільних місць у другому класі. Усі в купе для курців. Берете?
Її жахала перспектива кільканадцятигодинної їзди в задимленій клітці. Але що вона мала вдіяти?
Вона сіла біля вікна. Обличчям у напрямку руху. Була сама в купе. Потяг мав від’їжджати лише за півгодини. Вийняла з валізки книжку і скорозшивач
