йому проговорила. Після цього чоловік швидко пішов до своєї машини та майже рвонув з місця.
– Нарешті! – полегшено видихнула дівчинка й уже намірилася бігти до мами, аби сказати, що перехотіла до туалету, коли легковик, вискнувши колесами, рвучко здав назад.
Це трапилося саме тоді, коли мама зробила кілька кроків уперед, до кущів бузку. Тома мимоволі настрашено зойкнула – машина незнайомця щосили штовхнула її маму, й вона впала на асфальт. Чоловік вискочив з автівки, присів біля неї. Нахилившись, він торсав її за плечі, а потім, підвівшись, схопився за голову та нервово заметався туди-сюди. Тома вгледіла, як з-під маминої голови повільно розпливається червона пляма крові.
– Матусю! – заскиглила вона, й сльози покотилися з очей.
Чоловік нарешті сів до легковика, і за мить той зник із поля зору. Тома підбігла до мами, присіла біля неї й покликала:
– Мамо, ти мене чуєш?
Жінка лежала з розплющеними очима, але не ворушилася.
– Мамо, чому ти мовчиш? Тобі боляче? – з острахом запитала дівчинка, неспроможна відірвати погляду від кривавої плями на дорозі. – Матусю, не мовчи! Не лякай мене! – Тома розплакалася, але мама мовчала.
Дівчинка підібрала розсипані на дорозі білі лілії й хотіла віддати мамі, коли побачила біля її долоні обручку. Вона підняла її, вкинула до кишені, поміж цукерок, а у материну долоню вклала квіти. Потім Тома сіла поруч матері й невтішно розридалася. Дівчинка почувалася такою самотньою та беззахисною на цій широкій безлюдній дорозі! Їй було страшно й моторошно, вона була сама й безпорадна такого чудового й тихого липневого вечора…
Частина перша
Усе було – і сум, і самота, і горе втрат, і дружба нефальшива. А ця любов – як нитка золота, що й чорні дні мого життя прошила. Усе було, було й перебуло – як холодно без неї! Як поцілунок долі у чоло. Як вічний стогін пам’яті моєї.
Розділ 1
Маріуш мовчки спостерігав, як Світлана намагається впихнути до великої валізи на колесах іще одну вечірню сукню. Йому кортіло запитати, навіщо їй на Мальдівах, де вона збирається милуватися морськими краєвидами та засмагати, так багато вечірніх убрань, але чоловік стримався. Він підозрював, що молодша за нього на вісім років дружина, худорлява, струнка, довгонога й узагалі красуня, йому зраджує, але жодного разу не отримав ніяких доказів її невірності, так, самі підозри, бо ревнощі старшого чоловіка обов’язкові в таких союзах. П’ять років тому він сам зробив такий вибір, запропонувавши своїй коханці жити разом. Тоді Світлана запитала, чи він її кохає.
– Так, кохаю, – сказав Маріуш, не замислюючись і не вкладаючи в ті слова справжні почуття.
Він і справді ніколи не задумувався, чи кохає Світлану, а чи просто прагне позбутися відчуття самотності та непотрібності. Маріушу було комфортно поруч з гарною жінкою, на яку задивлялися, проводжаючи їхню пару заздрісними поглядами,
