ви просто збираєтеся замкнути мене тут і подивитися, що станеться? Подивитися, чи вломиться він сюди і завершить розпочате?
– Усе відбуватиметься згідно з правовою процедурою.
– Мені до сраки ваші процедури. Ви просто хочете подивитися, чи не вдасться знову його знайти. А якщо не знайдете, повісите це все на мене. Я знаю, як то робиться. Що, в біса, трапилось із презумпцією невинуватості?
– Дехто сказав би, що ви самі все зіпсували, спробувавши вкрасти машину. У нас є достатньо інформації, щоб звинуватити вас у цьому.
– Ага? І чого б я крав машину, якби не боявся за своє життя? Я не злочинець. – Гіт на мить змовк, його пальці гралися хрестиком на шиї, обертаючи його в різні боки. – Гаразд, якось здійснив невеличкий напад, – продовжив він, – але я був напідпитку і вони були на підпитку. Поливали брудом мого друзяку.
Поки Гіт говорив, Чендлер стежив за його поведінкою. Чоловіка важко було прочитати. Той пітнів, наче був винен, але у забрьоханій бляшаній камері не спітніла б лише надлюдина, адже крізь крихітне квадратне віконечко не долітало жодного подуву вітерця. Гіт був тут один, затиснутий між стін, просякнутих масними гріхами його попередників. Виголошуючи свою тираду, він почав задихатися, набряклі щоки надималися повітрям. Зважаючи на його агресивну поведінку і збудливий характер, легко було поставити на нього тавро потенційного вбивці.
– Тож я вдарив його, – продовжував Гіт. – Невелике діло. Він не хотів висувати звинувачень, я не хотів висувати звинувачень, але адміністратор однаково викликав копів. – Чоловік змовк. Він пильно подивився на Чендлера і, схоже, помітив щось, що йому не сподобалось. Можливо, вираз обличчя, який підказав чоловікові, що він рухається не в тому напрямку. – Ви робите велику помилку, – запевнив Гіт, і його голос раптом затремтів: – Коли я виберуся звідси… – Чендлер чекав вибуху та спровокованого люттю зізнання. Якщо йому вдасться впоратися з цим, перш ніж тут з’явиться Мітч, він уникне власного розстрілу. – Я натравлю на вас мого юриста чи будь-якого грьобаного юриста. А ще політиків. Мене попереджали, що на Заході повно збоченців, людей, які штрикають тебе ножем ні сіло ні впало, але опинитися у місті, де їх цілі юрми… – Тепер Гіта охопили почуття; з сухих губ розліталися бризки слини. Незабаром гнів перетвориться на розпач, і він битиме долонями в масні стіни. – Можна мені тут попити чогось? Чи, може, ввімкнете кондиціонер? У мене є права.
– І серед них право зберігати мовчання, – нагадав Чендлер, розчаровано відходячи. Він сподівався якогось результату цього вибуху, якогось знаку, що за ґратами сидить той, кому слід там бути. А отримав лише неврівноважену балаканину.
Зачинившись у кабінеті, Чендлер послухав зроблені сьогодні вранці записи, всотуючи голоси, що сочилися з колонок.
Голос Ґабрієля вже напівзабувся, і, почувши його, Чендлер згризав себе зсередини через те, що дозволив чоловікові піти, хай навіть і не знав тоді, що це рішення хибне. Він прослухав усю розмову, намагаючись згадати Ґабрієлеву поведінку й те, як він тримався, виявити, чим вони різнилися із Гітом, визначити його слабкі чи непевні місця,
