ac Stewart, Ben McSweeney, and Greg Call Edited by Moshe Feder)
Слово подяки
Хоча чорновий варіант «Шляху королів» був завершений у 2003-му році, та роботу над фрагментами цієї книжки я розпочав ще наприкінці 90-х, а перші помисли про неї зародились у моїй голові значно раніше. Жодна з моїх книжок не визрівала аж так довго: щоб її написати, мені знадобилося понад десять років. Тож воно й не дивно, що багато хто допомагав мені в цьому. Та згадати їх усіх неможливо: у мене просто не настільки добра пам’ять. Однак є кілька основних гравців, яким я хотів би висловити найглибшу подяку.
Це насамперед моя дружина Емілі, котрій присвячена ця книжка. Вона доклала найбільших зусиль, щоби мій роман був завершений. Її допомога полягала не лише в прочитанні рукопису та наданні його авторові цінних порад, але й у забезпеченні цьому авторові спокою, коли він упродовж нескінченних годин сидів за письмовим столом. Якщо комусь із читачів випаде нагода познайомитися з нею, подяка буде не зайвою. (Вона любить шоколад.)
Як і зазвичай, мої неперевершені редактор і літературний агент – Моше Федер і Джошуа Білмз – працювали над цим романом не покладаючи рук. Слід зауважити, що на гонорари Моше ніяк не впливає обсяг тих монстрів на 400 000 слів, які надсилаються авторами йому на перегляд. Але він редагував цей текст без жодних нарікань; його допомога стала неоціненною під час перетворення рукопису на твір, який ви зараз тримаєте в руках. Він також залучив Ф. Пола Вілсона як консультанта з медицини, що значно покращило текст.
Окрему подяку висловлюю Гаррієт Мак-Дуґал, одній із найвидатніших редакторок сьогодення, яка з добрості сердечної зробила для нас порядкову вичитку й редактуру цього роману. Фанати «Колеса часу» знають її як людину, котра відкрила, відредагувала та взяла собі за чоловіка Роберта Джордана. Останнім часом вона рідко редагує щось інше, крім його творів, тож мені водночас дуже приємно та ніяково згадувати тут про її внесок і допомогу. Подякувати слід і Алану Романчуку, який активно допомагав їй у цій роботі.
Із-поміж співробітників видавництва Tor Books мені надзвичайно допоміг Пол Стівенз. Саме за ним були закріплені мої книжки, і він блискуче впорався зі своєю роботою. Нам із Моше неабияк поталанило, що він став нашим помічником. Як пощастило й із Айрін Ґалло – арт-директоркою, – котра виявилась неймовірно послужливою та терплячою, маючи справу з норовливим автором, якому забаглося реалізувати свої навіжені ідеї в художньому оформленні цієї книги. Моя щира подяка Айрін, Джастіну Ґоленбоку, Ґреґу Коллінзу, Карлу Ґолду, Натану Віверу, Гезер Сондерз, Меріл Ґрос і всій команді Tor Books. Дот Лін, яка була моїм рекламним агентом аж до самого виходу цієї книги (а зараз працює над тим, щоби перед її прізвищем ставили ще кілька літер) і надавала мені не тільки неоціненну допомогу в питаннях реклами, а й забезпечувала мене порадами та підтримкою в Нью-Йорку. Спасибі вам усім.
До речі, про художнє оформлення: ви, можливо, зауважили, що ця книжка значно краще ілюстрована, ніж це зазвичай буває з епічним фентезі. Вона завдячує цим надзвичайним старанням Ґреґа Колла, Айзека Стюарта й Бена Мак-Свіні. Вони напружено працювали, неодноразово виправляючи ескізи ілюстрацій, щоб досягти бажаного ефекту. Робота Бена над сторінками з альбому Шаллан просто вражає, оскільки поєднує найкращі витвори моєї фантазії з його мистецькими інтерпретаціями. Айзек, який також працював над внутрішнім оформленням трилогії «Народжений туманом», потрактував своє завдання значно ширше, ніж можна було б очікувати. Праця до пізньої ночі та драконівські терміни здачі були нормою при роботі над цією книжкою. І я мушу засвідчити йому свою повагу. (Якщо комусь цікаво, то віньєтки до кожного з розділів, мапи, кольорові ілюстрації наприкінці та сторінки з записника Навані – усе це його рук справа).
Як і зазвичай, мені неймовірно допомогла моя робоча група. До її членів додані ще й кілька альфа-й бета-читачів. Безвідносно до конкретних заслуг кожного, ось перелік їхніх імен: Карен Елстром, Джеф і Рейчел Бізінґери, Ітан Скарстедт, Натан Гетфілд, Ден Веллз, Кайлінн ЗоБелл, Алан і Джанет Лейтони, Дженсі Олдз, Крістіна Куґлер, Стів Даймонд, Брайан Деламбр, Джейсон Дензел, Мішель Треммел, Джош Вокер, Кріс Кінґ, Остін та Едам Гассі, Брайан Т. Гілл, а також той хлопчина на ймення Бен, чиє прізвище я не вмію правильно написати. Не маю сумніву, що я про когось забув. Усі ви – чудові люди, і я – якби лише міг – вручив би кожному по Сколкозбройцю.
Ху-у-х! Це вже не слово подяки, а цілий епос. Але згадати треба й ще декого. Я пишу ці рядки майже в першу річницю, як найняв Незмінного Пітера Елстрома – мого особистого помічника, співредактора й саме ту світлу голову, яку мають на увазі, кажучи: «…а дві краще». Переглянувши мої попередні «подячні слова», ви завжди знайдете там його ім’я. Упродовж багатьох років він залишається моїм добрим другом і поціновувачем моєї творчості. Мені надзвичайно пощастило, що наразі він працює лише на мене. Сьогодні Пітер встав о третій ранку, щоб востаннє вичитати вже готову книжку. Тож коли знову побачите його на зустрічі з читачами, купіть йому шматок сиру.
Я би також проявив недбалість,
