маленькі окремі зерна, але водночас, певно, досить великі, щоб додати космосу алмазного блиску. До цих кристалічних форм вуглецю незабаром приєдналися інші високотемпературні тверді речовини, які складалися з простіших елементів – магнію, кальцію, кремнію, азоту та кисню. Серед них були знайомі нам мінерали, наприклад корунд – хімічна сполука алюмінію та кисню, різновидом якої є щедро забарвлені рубін і сапфір, що так високо ціняться. Також з’явилася дуже маленька кількість силікату магнію – олівін – напівкоштовного каменю-оберегу для народжених у серпні, а ще муассаніту – карбіду кремнію, який у наші дні часто продають як дешевий аналог діаманта. Загалом міжпланетний пил містить, імовірно, дюжину таких первинних, або ур-мінералів[2]. Отже, після вибуху перших зірок справи у всесвіті пішли цікавіше.
У всесвіті немає нічого одиничного (можливо крім Великого вибуху). Розкидані в космосі уламки вибухлих зірок постійно зазнавали впорядковувальної сили гравітації. Отож рештки першого зоряного покоління безупинно породжували нові зоряні населення, утворюючи нові туманності – величезні міжзоряні хмари з газу та пилу – залишки багатьох зруйнованих зірок. Кожна нова туманність містила трохи більше заліза і дещо менше водню, ніж попередня. Цей цикл тривав 13,7 млрд років: старі зірки створювали нові і поступово змінювали структуру космосу. У незліченних мільярдах галактик виникли незліченні мільярди зірок.
Давним-давно, 5 млрд років тому, наша майбутня «земельна ділянка» на галактичній околиці розташувалася на півдорозі до осереддя Чумацького Шляху, в безлюдному куточку всипаного зорями спірального рукава. Мало що можна було знайти в цій скромній місцині, крім великої туманності газу та крижаного пилу, що простягалася на світові роки в темну порожняву. Дев’ять десятих цієї хмари складали атоми водню; дев’ять десятих решти формували атоми гелію. Один відсоток, що зостався, то були крига та пил, багаті на малі органічні молекули та мікроскопічні зерна мінералів.
Хмара галактичної туманності може існувати багато мільйонів років, доки не запрацює якийсь спусковий механізм – скажімо, ударна хвиля від вибуху сусідньої зірки – і тоді розпочинається її колапс і стискання в нову зіркову систему. Майже 4,6 млрд років тому такий механізм запустив Сонячну систему, створивши її. Дуже повільно, упродовж мільйона років, вируючу суміш досонячного газу та пилу затягувало до центру мас хмари. Подібно фігуристу, що обертається довкола своєї осі, велика хмара крутилася все швидше і швидше, тоді як сили гравітації притягали її пласкі краї до центру. Стискаючись та кружляючи все прудкіше, хмара стала щільніша і набула форми диска, у центрі якого зростала випуклість – Сонце, яке народжувалося. Усе більшою і більшою ставала ця жадібна насичена атомами водню центральна куля, зрештою вона поглинула 99,9 % маси хмари. Її внутрішні тиск та
Ур-мінерали – вживаний в англомовній літературі термін, що означає первинні мінерали, або протомінерали. Частина «ур» походить від назви стародавнього континенту Ур, який сформувався 3 млрд років тому на початку архейського еону.
