такого динамічного процесу формування планет виникло, ймовірно, триста різних видів мінералів. Ці триста мінералів є сировиною для утворення будь-якої скелястої планети, і всі вони досі наявні в різних метеоритах, що падають на Землю.
Час від часу, коли дві великі планетезималі зіштовхувалися з достатньою силою, вони розліталися на дрізки. (Цей буремний процес продовжується і до наших днів у поясі астероїдів, за Марсом, унаслідок гравітаційного впливу планети-гіганта Юпітера.) Отже, більшість різноманітних ахондритів, які ми знаходимо сьогодні, є уламками зруйнованих міні-планет. Тому дослідження ахондритів трохи нагадує урок анатомії на прикладі розірваного вибухом трупа. Щоб змалювати собі чітку картину цілого тіла, потрібний час, терпіння та багато шматочків.
Найлегше працювати з щільними металевими ядрами планетезималей, із яких походять залізні метеорити. І хоча раніше вважалося, що це найрозповсюдженіший тип метеоритів, проте об’єктивна вибірка зразків з Антарктиди виявила, що залізні метеорити складають скромну долю у 5 % від усіх падінь. Відповідно, ядра планетезималей не мали би бути великими.
Мантії планетезималей, багаті на силікат, представлені безліччю екзотичних типів метеоритів: говардіти, евкріти, діогеніти, урейліти, акапулькоїти, лодраніти тощо – кожен із них має свою характерну структуру, текстуру та мінералогічний склад, і більшість з них названі на честь місцевості, де знайшли перший такий зразок. Декотрі із цих метеоритів є аналогами гірських порід, що існують на Землі сьогодні. Евкріти є досить типовим видом базальту – гірської породи, що утворилася внаслідок вулканічної діяльності Серединно-Атлантичного хребта і встелює океанічне дно. Діогеніти, що складаються переважно з силікату магнію, вірогідно, утворилися в результаті осідання кристалів у великих підземних резервуарах магми. Магма охолоджувалася, і кристали, щільніші ніж гаряча навколишня речовина, росли і йшли на дно, утворюючи концентровану масу, так само як це відбувається сьогодні в магматичних камерах у надрах Землі.
Подекуди, під час особливо руйнівних зіткнень, метеорит міг захопити шматочок із верхнього шару ядра планетезималі, де були частки силікатних мінералів і металів із великою часткою заліза. У результаті виник прекрасний палласіт – приголомшлива суміш лискучого металу та золотих кристалів олівіну. Тонкий шліфований зріз палласіту, схожий на вітражне скло, де світло відблискує від металу і проходить через олівін, неабияк високо цінується у світовому зібранні метеоритів.
Коли гравітація об’єднала перші хондрити, а сильний тиск, висока температура, агресивна вода і жорсткі зіткнення трансформували планетезималі, що зростали, – тоді виникло ще більше нових мінералів. Загалом у всіх різновидах метеоритів було знайдено значно більше 250 – у двадцять разів більше від дюжини досонячних. Ці різноманітні
