яких припустилися видатні діячі науки і про які історики чомусь не згадують.
Історик, що присвячує роки вивченню праць якоїсь великої людини минулого, може дійти до перебільшення справжніх досягнень свого героя. Я спостерігав це на прикладі досліджень про Платона, Арістотеля, Авіценну, Ґросетеста й Декарта. Але моєю метою тут є не звинувачувати якихось натурфілософів минулого в дурості. Радше, показуючи, які далекі ці дуже розумні люди були від нашого нинішнього поняття про науку, я хочу продемонструвати, як складно було відкрити сучасну науку, які неочевидні її практики та стандарти. Це також є попередженням, що наука, можливо, ще не набула своєї остаточної форми. У кількох місцях цієї книжки я припускаю, що який би великий не був прогрес, досягнутий у наукових методах, сьогодні ми, можливо, повторюємо окремі помилки минулого.
Деякі історики науки неначе змовилися не згадувати, вивчаючи науку минулого, нинішні наукові знання. Натомість я надаю особливого значення використанню теперішніх знань, щоб зрозуміти минуле наук. Наприклад, спроби зрозуміти, як елліністичні астрономи Аполлоній та Гіппарх розробили теорію обертання планет навколо Землі петельними епіциклічними орбітами, використовуючи лише доступні їм дані, можуть бути дуже цікавою інтелектуальною вправою. Але це просто неможливо, бо багато з тих даних назавжди втрачені. Однак ми знаємо, що в стародавні часи Земля та планети оберталися навколо Сонця майже круговими орбітами так само, як і сьогодні, і за допомогою цих знань можемо зрозуміти, як дані, доступні давнім астрономам, підказали їм їхню теорію епіциклів. У будь-якому разі, як можна сьогодні, читаючи про давню астрономію, забувати наші знання про те, що насправді обертається навколо чого в Сонячній системі?
Для читачів, які хочуть глибше зрозуміти, як міркування науковців минулого відповідають тому, що існує в природі, наприкінці цієї книжки наведені «Технічні примітки». Щоб стежити за основним текстом книжки, читати ці примітки необов’язково, але деякі читачі можуть дізнатися з них кілька цікавих моментів із фізики та астрономії, як це зробив я сам, коли їх готував.
Сьогодні наука не є тим, чим була на початку свого розвитку. Її результати стали неупередженими. Натхнення та естетичне судження в розвитку наукової теорії важливі, але підтвердження цих теорій покладається зрештою на об’єктивні експериментальні перевірки їхніх передбачень. Хоч у формулюванні фізичних теорій та розробленні їхніх наслідків використовують математику, наука не є галуззю математики, а наукові теорії не можна вивести внаслідок суто математичних міркувань. Наука й техніка ідуть на користь одна одній, але наукові дослідження на їхньому найфундаментальнішому рівні не мають якоїсь практичної мети. Хоча наука не має однозначних відповідей на запитання про існування Бога або життя після смерті, її метою є пошук суто натуралістичних пояснень природних явищ. Науці властиво накопичувати
